Розділ «5.2. Категорії вираження досвіду»

Людина, щоб вільно орієнтуватися в оточуючому її світі, повинна оволодіти духовною культурою в її цілісності: розвинути в собі в однаковій мірі здатність мислити і здатність відчувати.

Ще відомий радянський поет С. Маршак сказав: школа так повинна навчати і виховувати своїх вихованців, щоб “добрим був розум” у них, а “серце було розумним”. Численні дослідження показали, що розвинуте емоційне середовище учнів стимулює і їх розумову діяльність. Наведемо з цього приводу слова великих учених:

Чарльз Дарвін якось зауважив, що якби йому прийшлось знову пережити своє життя, то б він встановив би для себе правило читати певну кількість віршів і слухати певну кількість музики принаймні раз в тиждень: можливо шляхом таких вправ, підкреслював він, вдалось би зберегти активність тих частин мого мозку, які тепер атрофірувались. Втрата цих смаків рівносильна втрати щастя, і можливо, пагубно відбивається на розумових здібностях, а ще найбільш імовірно – на моральних якостях, оскільки послаблює емоціональний бік нашої природи.

А видатний учений Альберт Ейнштейн стверджував, що “мистецтво допомагає нашій мисленевій здібності прийти до її найвищих досягнень”. Відомі наукові авторитети, говорячи про Ейнштейна, писали:"... від того, що Ейнштейн був скрипалем, виграв не тільки Ейнштейн, але й наука”.

Органи відчуттів – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість. Відчуття виникають як образи, які відображають окремі властивості предметів. Вони є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого відображення (сприйняття, уявлення) не можуть бути зведені до суми чи комбінації відчуттів. Кожна із форм відображення має якісну своєрідність, однак без відчуттів як первинної форми відображення неможливе існування якої б то не було пізнавальної діяльності.

Знання про оточуючий світ при безпосередньому контакті з ним ми отримуємо не лише через відчуття, але й через сприйняття. Вони нерозривно взаємозв'язані. Якщо в результаті відчуттів людина отримує знання про окремі властивості, якості предмета, то сприйняття дає цілісний образ предмета чи явища. без відчуттів неможливе сприйняття. Однак, крім відчуттів, сприймання включає минулий досвід людини у вигляді уявлень і знань.

Специфічних органів сприйняття немає, матеріал для сприйняття дають аналізатори. Під час сприйняття не всі аналізатори відіграють однакову роль, один з них обов'язково визначальний. Складні види сприйняття представляють собою комбінації, поєднання різних видів сприйняття.

Такі властивості, як емоційність і чутливість розвиваються, зміцнюються в процесі розвитку особистості.

Чутливість лежить у джерел розвитку відображаючо-орієнтувальної і практичної діяльності суб'єкта, а емоційність характеризує розвиток здібності оцінювати зміни з точки зору їх позитивного впливу на організм. У результаті цього позитивні зміни фіксуються, а по відношенню до негативних формуються захисні дії.

У світі давно і безроздільно панує принцип науковості. Всюди, в усіх педагогічних документах, говориться лише про оволодіння науковим методом пізнання, формування наукового світогляду. Науковість – фетиш.

Людське мислення в своїй основі двостороннє. Його складають дві сторони як рівноправні частини: раціонально-логічна; емоційно-образна. В чому їх сутність? У чому їх різниця – і різниця корінна?

Побутує думка, що емоціонально-образне мислення, історично дійсно “расцветшее” раньше, є більш примітивним, ніж раціональне, чим-το не повністю людським, напівтваринним. Але немає людського мислення, яке б складалось лише із раціонально-логічної, теоретичної свідомості. Таке мислення видумане. У мисленні бере участь цілісна людина, з усіма її “нераціональними” почуттями, відчуттями. І, розвиваючи мислення, потрібно формувати його цілісно. Фактично в розвитку людства склалися дві важливі системи пізнання світу. Ми думаємо, мислимо в їх постійній взаємодії, хочемо того чи ні.

Розглянемо таку схему.

Вивчаючи яку-небудь рослину, вчений будь-якої національності цікавиться абсолютно об'єктивними даними: формою, вагою, рядом і видом, хімічним складом і т.д. – тобто тим, що не залежить від спостерігача.

А спостереження художні і його результати принципіально інші. Вони взагалі не можуть і не повинні бути об'єктивними. Вони обов'язково особистні, мої. Результатом є моє особистісне ставлення до цього об'єкта (може викликати насолоду, ніжність, здивування, розчарування тощо). Звичайно, через мене на цей об'єкт дивиться і все людство, і мій народ, і моя історія. Поза мною немає художнього сприйняття, воно не може відбутися. Емоції не можуть бути поза особистістю.

Два шляхи пізнання виникли саме тому, що існують два об'єкти, чи предмети пізнання, саме об'єктом пізнання для емоційно-образної сфери мислення є не сама реальність життя а наше людське емоційно-особистісне до неї ставлення. В одному випадку пізнається об'єкт, у другому – ниточка емоційно- ціннісного зв'язку між об'єктом і суб'єктом – ставлення суб'єкта до об'єкта.

А далі ниточка розуміння діяльності емоційно-образної сфери мислення тягнеться до тих видів праці, де ця форма найбільше проявляється, до мистецтва. Головна функція мистецтва – аналіз, формування, закріплення в образній формі і передача наступним поколінням досвіду емоційно-ціннісних ставлень до тих або інших явищ, зв'язків людей між собою і з природою. Завдяки художньому мисленню має місце аналіз всіх сторін реального життя. І це аналіз не об'єктивних законів природи, а характера особистісних, емоціональних відношень людини з усім оточуючим світом – природою і суспільством. Отже якщо в науці висновок: “знаю, розумію”, то тут: “люблю”, “ненавиджу”, “цим насолоджуюсь”, “це викликає відразу”.

Мистецтво є потужною і надтонкою школою емоційної культури і її літописом, воно постає у своєму істинному значенні як одна із найважливіших форм самосвідомості людини, суспільства. Відображення у свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні або незадоволенні вищих потреб протягом тривалого часу – це почуття. Таким чином у структуру культури, яка передається молодшому поколінню, входять не тільки знання, вміння і навички, а й емоційно- оцінні норми. їх серцевиною є ставлення до себе, до інших, до суспільства, до природи. Вивчаючи літературу чи історію, аналізуючи той чи інший художній твір, описуючи того чи іншого героя або історичний факт, раціональна сфера, сфера мислення людини не повністю залучена до роботи. Адже загалом мову ведуть про речі добре відомі учням з їхнього побуту, з їхньої практики, життєвого досвіду. Читаючи той чи інший історичний твір про ті чи інші військові дії учні-старшокласники, без особливих розумових напружень охоплюють уявою фрагменти бою, їхніх знань і життєвого досвіду достатньо, щоб все це уявити. Але справа не в тому, щоб засвоїти ту чи іншу інформацію. Йдеться про те, що кожен ставить себе на місце цих учасників дій. Звичайно, тут спрацьовують емоції, почуття, які, як інструмент, впливають на вироблення власного учнівського ставлення до ветеранів війни, до тих, хто загинув у цій війні, почуття ненависті до загарбників і т.д. Зрозуміло, що такі ситуації, як вище описана, передусім забезпечують передачу емоційно-оцінного досвіду старших, вироблення емоційно-оцінного ставлення до тих чи інших подій, фактів, явищ.

Другий аспект формування емоційно-ціннисних норм – розвиток почуттів, емоцій людини. Досвід переконує, що чим вища культура почуттів людини, тим вищий моральний критерій особистості, яким вона керується у вкрай непередбачених життєвих ситуаціях. Людина живе, будує свої стосунки з життям відразу думками і почуттями в єдності. У переліку шкільних предметів, які б у своєму об'єкті передбачали цю єдність крім предметів мистецтва немає. Будь-яка наука – це пріоритет логіки. Мистецтво – єдність об'єктивного і суб'єктивного. Наука дає знання фактів і об'єктивних законів організації об'єктивної реальності. Мистецтво розкриває, як людина переживає свій зв'язок із цим світом, як ставиться до закономірностей, реальних подій і фактів. Розвиток людини йде не тільки шляхом розкриття законів світу. Надзвичайно важливою формою зв'язку людини з суспільством і з природою є переживання цих зв'язків. І тут же: “особистості дитини ближчі єдність думки і почуттів, ніж чиста думка”.