Розділ «3.5. Окремі приклади застосування діяльнісного підходу до вивчення учіння»

Засвоєння здійснюється у процесі власної діяльності індивіда з матеріальними та індивідуальними об'єктами.

В. Давидов розрізняє придбання, набуття узагальненого і набуття конкретного пізнавального досвіду. Процес набуття здібностей ним іменується як розвиток, а конкретних знань, умінь і навичок – учінням та навчальною діяльністю [6].

Він писав, що в одних випадках засвоєння може привести до оволодіння дитиною знаннями, вміннями і навичками, в інших – до оволодіння всезагальними формами психічної діяльності. В останньому випадку можна говорити про наявність істотних зрушень саме у психічному розвитку. Тому, на його думку, психологи правомірно розрізняють ефект засвоєння окремих понять і умінь та ефект розвитку.

Однією з основних форм учіння є навчальна діяльність. У цих формах учіння, крім навчальної діяльності, оволодіння знаннями, вміннями і навичками, проходить як побічний процес у складі основної діяльності, направленої на виконання інших ненавчальних задач, як це має місце в маніпулятивній, ігровій чи трудовій діяльності. І тільки навчальна діяльність спеціально спрямована на розв'язання навчальних задач і оволодіння навчальним матеріалом.

В. Давидов пише, що, наприклад, у грі дитина намагається краще виконати ту чи іншу взяту на себе роль. Головна мета праці – виготовлення якої-небудь речі. Збагачення навичками тут виступає як важливий, але побічний продукт праці. І лише в навчальній діяльності засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою і головним результатом діяльності.

Компонентами навчальної діяльності є: навчальні ситуації і навчальні задачі; навчальні дії; дії з контролю за процесом засвоєння; дії оцінки ступеня засвоєння.

Перший компонент – навчальна ситуація, навчальна задача виводить учня на засвоєння загального способу дій і мету його засвоєння, а також учень отримує вказівки і зразки для знаходження загальних способів розв'язування задач певного класу.

В. Давидов відходить від розуміння поняття, як результату формально-логічного узагальнення предметів за подібними чуттєво даними ознаками. У науковому пізнанні він виділяє чуттєве пізнання об'єктів, в основі яких лежать відчуття. За ними йдуть сприймання, далі – уявлення, які характеризуються у людини низкою особливостей.

У теоретичному мисленні встановлюються неявні, неспостережувані, опосередковані зв'язки. Вони виходять за межі безпосередньо даного.

Однією з процедур теоретичного мислення є аналіз, другою – сходження від абстрактного до конкретного. В. Давидов пише: “Таким чином, теоретичне мислення здійснюється в двох основних формах:

1) на основі аналізу фактичних даних і їх узагальнення виділяється змістова, реальна абстракція, яка фіксує сутність конкретного предмета, що вивчається, і яка виражається у вигляді поняття про його “клітинку”;

2) шляхом розкриття суперечностей у цій клітинці і визначення способу їх практичного розв'язання йде сходження від абстрактної сутності і нерозчленованого всезагального відношення до єдності різноманітних сторін розвивального цілого, до конкретного” [6, 315].

Основою аналізу є чуттєва предметна пізнавальна дія. Для учня учіння є навчальною діяльністю. Звичайно, в ігровій та трудовій діяльності він теж оволодіває певними знаннями, але саме в навчальній діяльності вони є прямою відкритою метою. Вона строго цілеспрямована, регулюється і регламентується вимогами ззовні, організовується вчителем, який виступає у ролі організатора.

Ця діяльність для учня є визначальною. Визначальною саме тому, що через неї формуються основні відношення учня з суспільством, саме в ній формуються основні якості учня та й окремі психічні процеси. Вона спрямована на здобуття певних результатів, досягнення яких вимагає від учнів мисленнєвої роботи, вияву певних зусиль, переборення певних труднощів. У силу цього в ході її виконання формується розумова активність, самостійність, наполегливість, організованість, дисциплінованість.

Головним компонентом навчальної діяльності є навчальна задача. Вона відрізняється від практичної задачі. У практичній задачі основне – отримання шуканого результату. Навчальна задача – це така задача, в ході розв'язання якої відбувається засвоєння поняття або заданого способу дій. Учень розв'язує задачу з фізики, наприклад про визначення швидкості пішохода. Практична задача полягає у тому, щоб визначити, з якою швидкістю рухався пішохід. Навчальна задача – сформувати вміння визначати швидкість на основі її зв'язку з переміщенням і часом. Або ще приклад. Учень виконує завдання: висота трикутника 2 м, основа на 1,2 м більша. Визначте площу цього трикутника. У цьому завданні суть практичної задачі в отриманні конкретного результату площі цього трикутника. Навчальна задача полягає в освоєнні способу визначення площі трикутника. Таким чином, основна відмінність навчальної задачі від практичної в тому, що при розв'язанні практичної задачі змінюється предмет чи об'єкт, а основна мета і результат навчальної задачі – зміна досвіду самого учня, суб'єкта навчання.

3.5.4. Ступеневий характер процесу засвоєння знань.

Учіння – процес, що детермінується рядом чинників. По-перше, його перебіг залежить від тих функцій, які виконує учень у навчальній ситуації. Учіння може відбуватися на основі пасивного сприймання і засвоєння тієї інформації, яку презентує учитель. Але учіння може відбуватися і на основі діяльності учня. А з іншого боку, учіння не є довільною конструкцією. Цей процес детермінується рівнем засвоєння знань, тобто існує певна залежність між набором і структурою компонентів учіння і рівнем засвоєння знань. Розглянемо процес учіння, як такий, який детермінується пасивною позицією учня. У цих випадках його розглядаємо як об'єкт формуючого впливу педагога у вигляді повідомлення учневі готових знань та вимог до навчальних дій. У цьому ракурсі учіння складається з таких дій, як наслідування, дослівне чи смислове сприймання, повторення, тренування, вправи за готовими зразками і правилами.

Однак, процес засвоєння знань має ступеневий характер, іншими словами, він протікає як рух від одного рівня засвоєння до іншого, від нижчого до вищого. За способами використання засвоєної інформації психологія виділяє два генетично зв'язані між собою види діяльності: репродуктивну та продуктивну.

Продуктивна діяльність ніби виростає з репродуктивної, отже, репродуктивна передує продуктивній. При репродуктивній діяльності засвоєна інформація тільки відтворюється в різних поєднаннях і комбінаціях від буквальної копії до будь- якого реконструктивного її відтворення і застосування в типових ситуаціях, що однозначно детермінуються навчанням. У процесі продуктивної діяльності створюється нова інформація. Всяка діяльність виконується на основі раніше засвоєної інформації. Це може бути як інформація про об'єкти пізнання, їх властивості, так і про алгоритми дій з ними. За характером прикладання алгоритму дій до об'єктів вивчення, ми оцінюємо ступінь самостійності виконання тієї чи іншої діяльності і на цій основі виділяємо різні рівні засвоєння знань як ступені індивідуального оволодіння досвідом людства [2, с. 60].

Педагогічна і психологічна науки виділяють такі чотири рівні знань: розпізнавальний, репродуктивний, продуктивний та творчий [2, с. 60]. Перший і найнижчий рівень знань (розпізнавання) характеризується тим, що репродуктивна діяльність із засвоєною інформацією виконується з опорою на підказку. Тобто це така репродуктивна діяльність, коли зовнішня підказка виконує роль опори для її виконання. Наприклад, вивчаючи підмет у реченні, учні засвоюють інформацію про те, що підмет – це член речення, який дає відповідь на запитання хто?, або що? виконує дію. Коли учень відтворює матеріал самостійно, без опори на будь-яку підказку, а також застосовує його в типовій, звичайній, тобто подібній до навчальної ситуації, то це означає, що цей матеріал учень засвоїв на репродуктивному рівні. Зауважимо, що типовою ситуацією називають таку, яка безпосередньо випливає зі змісту матеріалу, що вивчається. Значить, репродуктивний рівень засвоєння характерний тим, що учень самостійно відтворює матеріал та вміє прикладати засвоєний спосіб дій до ситуації, аналогічної до типової.