Розділ 43

абріел підвівся з візка та зробив кілька непевних кроків уперед.

— А як же їжа? — спитав він. — Тепер, коли комісар мертвий, ви всю їжу зможете забрати собі. Комора розташована на протилежному боці подвір’я.

Вовки перезирнулися. Майї здалося, що вони збираються напасти, аж раптом чоловік, що стояв найближче до дверей, вислизнув з кімнати. Решта опустили зброю та хутко рушили слідом за ним.

Ґабріел простяг руку, торкнувся Майї й посміхнувся — наче вони знову зустрілися на мансарді в Чайна-тауні.

— Ти і справді тут, Майє? Чи це мені знов наснилося?

— Це не сон. Я справді тут. Нарешті я знайшла тебе.

Майя засунула меч у футляр і обняла Ґабріела. Вона зразу відчула, що він сильно схуд. Тіло його стало тендітним і кволим.

— Нам тут не можна залишатися, — сказав Мандрівник. —. Вони повернуться сюди, щойно поділять харчі.

— Отже, вони — як і люди в нашому світі? Можуть відчувати голод і спрагу?

— І не тільки. Вони можуть також помирати.

Майя кивнула.

— Я бачила страту біля будинку.

— Ці люди не пам’ятають свого минулого, — пояснив Габріел. — Вони не мають спогадів про кохання, щасливі сподівання та інші приємні чуття.

Мандрівник сперся на Майїне плече, і вона допомогла йому вийти з аудиторії. У коридорі вони наштовхнулися на трупи вбитих Майєю охоронців.

— Як ти сюди потрапила? Ти ж не Мандрівник.

— Я скористалася точкою доступу.

— А що це таке?

Майя розповіла йому про сонячний годинник імператора Августа та свою подорож до Ефіопії разом із Симоном Ламброзо. Вона вирішила не розповідати про напад Табула на ґуральню, внаслідок якого ледь не загинули його друзі Вільні Рисаки. Ще буде час для таких розповідей, але не зараз. Бо їм конче треба тікати.

Ґабріел відчинив двері до кімнати з рядами зелених картотечних шафок. Пліснявий запах нагадав Майї про старі книжки, що гниють і псуються в підвалах. Єдиним джерелом світла були газові факели, що горіли з розламаних рур на стінах.