TextBook «Убер» мчав на схід крізь темряву, а адмірал Авіла подумки рахував, скільки разів за всі ці роки йому випадало швартуватися в порту Барселони.
Нині попереднє життя, здавалося, належало якомусь іншому світу — і скінчилося вогняним жахіттям у Севільї. Доля — пані жорстока й непередбачувана, але зараз у ній, здавалося, встановилася моторошна рівновага. Та сама доля, яка розірвала на шмаття його душу в Севільському соборі, тепер дала друге життя — нове, яке народилося в зовсім іншому храмі.
Дивно — але привів його туди простий фізіотерапевт Марко.
— Зустріч із папою? — спитав Авіла тренера, коли Марко вперше запропонував йому таке. — Завтра? В Римі?
— Завтра — в Іспанії! — відказав Марко. — Папа тут.
Авіла подивився на тренера, як на божевільного.
— У пресі нічого не пишуть про візит Його Святості до Іспанії.
— Трохи віри, адмірале! — розсміявся Марко. — Чи у вас є якісь інші справи завтра?
Авіла поглянув на свою поранену ногу.
— О дев’ятій вирушаємо, — сказав Марко. — Обіцяю, наша невеличка подорож буде значно приємнішою, ніж реабілітація!
Наступного ранку Авіла вдягнув морську форму, яку йому приніс із дому Марко, взяв милиці й пошкандибав до машини Марка — старого «фіата». Марко вивіз його з двору лікарні й рушив на південь понад Авенідою де ла Раса, потім — за місто, а звідти — на південь трасою N-IV.
— Куди ми їдемо? — спитав Авіла, якому раптом зробилося моторошно.
— Спокійно, — всміхнувся Марко. — Просто довіртеся мені. За півгодини будемо на місці.
Авіла знав: понад цією трасою щонайменше 150 кілометрів немає нічого, крім випалених сонцем пасовищ. Він почав думати, що жорстоко помилився. За півгодини вони дісталися страшного міста-привида Ель-Торбіскаль — колись квітучого населеного пункту з фермами й полями, залюдненість якого зовсім нещодавно впала до нуля. «Куди ж це він мене везе?!» Марко ще кілька хвилин їхав прямо, а потім звернув з траси й рушив на північ.
— Вам уже видно? — спитав Марко, показуючи кудись на інший кінець жовто-бурого поля.
Авіла не бачив нічого. Чи то в молодого тренера були якісь галюцинації, чи то зір адмірала з віком псувався.
— Хіба не дивовижно! — вигукнув Марко.
Авіла примружився проти сонця — і раптом побачив серед пустельного пейзажу щось темне. Вони під’їхали — й адмірал не повірив своїм очам
«Невже… собор?!»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 48“ на сторінці 1. Приємного читання.