РОЗДІЛ 42

Таві сковтнув, його руки тримались за пояс Дроги. Гарп під ними неспокійно ворухнувся, але, крім цього, внутрішній двір був майже безмовним.

Тіла лежали скрізь. Таві намагався не дивитись на них, але йому здавалося, що куди він спрямовував погляд, хтось помирав. Це було жахливо. Тіла не виглядали так як повинні були виглядати люди. Вони виглядали карикатурними та неправильними, ніби якась безтурботна дитина бавилася своїми дерев'яними солдатиками і нерозумно відкидала їх, коли ламала. Все було у крові, від цього його нудило, але ще більшим був жах від видовища розірваних і зламаних кінцівок, мішанини з маратів і алеранців, людей і звірів.

Навіщо це побоїще?

Двір став практично тихим. У воротах в тісному півкрузі стояли Ацурак та його марати. Згруповані навколо стаєнь стояли захисники гарнізону, серед яких були Амара та його дядько.

Ацурак дивився на Дрогу, і великі очі марата світилися прохолодною ненавистю.

Дрога спокійно дивився на Ацурака.

— Ну, вбивця? — зажадав Дрога. — Чи зустрінешся ти зі мною на випробуванні кров'ю, або повернешся і поведеш свій клан на свою землю?

Ацурак придбав гордовитого вигляду.

— Підійди і помреш.

Зуби Дроги зблиснули у жорсткій посмішці. Він повернувся до Таві і звелів:

— Спускайся вниз, молодий воїн. Я впевнений, що ви розкажете своїм людям те, що я казав.

Таві подивився на Дрогу і кивнув.

— Я все ще не можу повірити, що ти робиш це.

Дрога підморгнув йому.

— Я сказав, що допоможу тобі захистити свою сім'ю. — Він потиснув плечима. — Орда стоїть на цьому шляху. Я почав те, що необхідно закінчити. Злазь.

Таві кивнув, і Дрога скинув сідловий шнур. Кульгавий легко зісковзнув першим з широкої спини гарпа і підхопив Таві, коли хлопець спускався. Дрога, ледь торкнувшись мотузки, легко зістрибнув на внутрішній дворик і потягнувся, заскрипівши суглобами. Потім покрутив у руці свою довгу палицю і пішов до Ацурака.

Таві повів Фода навколо гігантського гарпа, зробивши широке коло навколо його передніх ніг та вологої плями на каменях. Черевик Таві злегка ковзнув, але він, не затримуючись, поспішив по каменях двору до свого дядька.

— Таві, - розчулився Бернард і сховав хлопчика в обіймах, від яких у того заскрипіли ребра. — Фурії, як я боявся за вас. Фод хороший чоловік, але… Ти в порядку?

Кульгавий закивав головою. Почувся звук біжачих кроків, цокаючих по каменях двору, і Таві відчув як руки тітки Ісани, без сумніву, це була його тітка, хоч він її і не бачив, обійняли його за шию і вона міцно притиснула його до себе.