РОЗДІЛ 42

— Що з тобою трапилось?

— Багато чого, тітонько.

Вона посміхнулася, хоча це була втомлена усмішка кутиками губ.

— Я бачу. Ти впевнений у тому, що говориш?

— Так, мем, — сказав Таві. — Я впевнений.

Ісана подивилася на Бернарда, який подивився на Амару. Курсор повільно вдихнула, її очі, в свою чергу, повернулися до Таві.

— Таві, - сказала вона тихим голосом. — Чому Дрога переходить дорогу цьому Ацураку?

Таві сковтнув.

— Ом-м. Ну, це довга історія. Я не зовсім впевнений, що все розумію з того що трапилося. Але це неважливо, чи не так? Якщо він зараз тут?

За стіною почулися пронизливі свисти, і галасливі вигуки маратів та їхніх звірів упали до низького гулу.

— Джиральді? — крикнула Амара, піднявши голову. — Що відбувається?

— Ворон мене візьми, — почувся гучний голос зі стіни над воротами. — марати почали битися один з одним, а потім всі почали дути у свистки і відступати один від одного. Вони розбиваються на клани, ось як це виглядає.

— Дякую, Центуріон.

— Графиня? Які накази?

— Тримати стіну, — відповіла Амара, повертаючись до Таві. — Не атакуйте, якщо вони не нападають першими.

Таві кивнув Амарі.

— Відбувається те, про що казав мені Дрога. Маратські племена постійно чубляться. Вони звикли так жити. Свист означає припинення бойових дій, щоб дозволити вождям порозмовляти.

Бернард перевів дух і подивився на Амару.

— Що скажеш?

Курсор відвела пасмо волосся від своїх очей, дивлячись на Таві.