Розділ «Японія у другій половині XIX - на початку XX ст.»

Друга половина XIX ст. в історії Японії відома як "Реставрація Мейдзі" - боротьба із сегунатом і повернення влади до імператора Мацухіто (Мейдзі) у 1867-1868 рр. До середини XIX ст. Японія залишалася закритою для іноземців і розвивалася за власними традиціями, які корінням сягали середньовіччя. Самураї існували за рахунок панщини та оброку з селян. Незалежні від центральної влади намісники областей були повновладними господарями на своїй території, чинили суд і розправу над підданими, реальна влада належала сегуну, який позбавив влади імператора, що жив затворником у своєму палаці. Вважалося, що імператор добровільно доручив сегуну управляти країною, керувати її зовнішньою політикою та командувати армією, а сам мав займатися духовними справами - "жити у палаці, як на небі".

Самураї (яп. самурау- служити, охороняти)- мілітарний стан спадкових вояків у традиційній Японії, зародження якого датують X ст. Після утворення могутніх самурайських кланів стан самураїв установив у XII ст. у країні режим військової диктатури (сегунат), що існував у Японії до Реставрації Мейдзі. 31872р. стан самураїв офіційно було ліквідовано, але залишки самурайської ідеології досі використовуються для мілітаристської пропаганди, а легендарний кодекс поведінки самураїв (Бусідо), просякнутий духом воєнної доблесті, відданості сюзерену та повної бойової жертовності, продовжують називати "уособленням визначальних рис японського менталітету".

Восени 1853 р. до Японських островів прибула американська ескадра М. Перрі й, продемонструвавши свою військову могутність, японському уряду був вручений лист з вимогою дозволити заснувати на одному з японських островів сухопутну базу для американського флоту. Того ж року Японію відвідала російська експедиція графа Є. Путятіна на фрегаті "Паллада", що сподівалася випередити американців і укласти вигідні для Росії договори. У березні 1854 р. під загрозою прямої американської інтервенції сегунські представники підписали в Канагаві перший японо-аме-риканський договір, за яким Японія "відкривалась" американським кораблям і товарам. За кілька років аналогічні договори Японії нав'язали Англія, Франція, Нідерланди і Росія. Сегунат змушений був відмовитися від політики самоізоляції, встановити із західними державами дипломатичні відносини, відкрити для вільної торгівлі та відвідування порти Нагасакі, Сімода і Хако-дате.

Угоди із західними державами були невигідними для розвитку японського мануфактурного та ремісничого виробництва, а також селянської домашньої промисловості. Для західних товарів ліквідовувалися тарифні обмеження, встановлювався низький обмінний курс для японської валюти. Країна наповнилася дешевими виробами американської та європейської фабричної промисловості, що призводило до банкрутства японських мануфактур, традиційних промислів, занепаду цілих галузей економіки (ткацтва" шовківництва, бавовництва), зростання безробіття і злочинності. Наростав рух селян та міщан, що вимагали вигнання іноземців з країни. Освічені кола самураїв розуміли, що Японія відстала від країн Заходу за роки самоізоляції й потребує модернізації. Вони виступили за повалення сегунського режиму і відновлення прямого імператорського правління. Широкий опозиційний рух (у 50-60-х роках XIX ст. було офіційно зареєстровано 150 народних бунтів) розгорнувся під гаслом "Повернемо владу імператорові, виженемо іноземців!"

Щоб утримати ситуацію під контролем сегунський режим вдався до терору. Його ініціатором та натхненником став її Наусо-ке- регент-канцлер при сегуні Токугава Іємоті. Наприкінці 60-х років він почав фізично знищувати або ув'язнювати найактивніших лідерів опозиції. Однак у 1860 р. Наусоке зарізав націоналістично налаштований фанатик. Здавалося, ініціативу перехопила опозиція. Ускладнення ситуації в Японії стривожило західні держави, які військовою силою вирішили підтримати сегуна, що ставав їхньою слухняною маріонеткою та сприяв перетворенню Японії на напівколонію. Під приводом вбивства самура-ями-націоналістами англійського громадянина флот Великої Британії влітку 1863 р. бомбардував порт Кагосіма.

У Японії почалася громадянська війна, ускладнена відкритою іноземною інтервенцією. Завдяки іноземним кредитам армія Току гави у 1864 р. завдала поразки опозиціонерам у м. Кіото. Анг-ло-французькі війська висадилися в Йокагамі, а у вересні того ж року об'єднана ескадра Англії, Франції, США та Нідерландів бомбардувала м. Сімоносекі. Це свідчило про те, що справа анти-сегунських опозиціонерів безнадійна. Однак їх лідери зрозуміли, що силою вигнати іноземців з країни неможливо, тому припинили радикальну антизахідну пропаганду, використовуючи її гасла лише для боротьби з сегунатом. Лідери опозиції встановили контакти з іноземцями, а дехто з них навіть таємно відвідав Англію, де переконував західних політиків у тому, що їхня мета полягає у поваленні сегунату, переданні влади імператору й дотриманні попередніх угод із західними державами. У 1865 р. британський міністр Г. Паркі заявив, що Велика Британія віднині матиме справу лише з представниками імператора в Кіото. Це означало відкриту підтримку опозиції, яка здобувала все більше прихильників у японському суспільстві.

Становище сегунату ускладнилося масовими народними повстаннями, спричиненими неврожайними роками. Замість того, щоб боротися з опозицією, війська спрямовували на придушення цих повстань. У 1866 р. помер сегун Іємоті, а наступного року імператор Комей - прихильник компромісу з диктаторським режимом Токугави. Новим імператором обрали 14-річного Мацухіто, досвідчені радники якого виступали за ліквідацію сегунату, відновлення імператорського правління та модернізацію країни за європейським зразком.

Мацухіто (Мейдзі Тенно) (1852-1912) - імператор Японії (1867-1912), за якого країна стала однією з найрозвиненіших держав світу. Другий син імператора Комея, оголошений спадковим принцем у 1860р. На відміну від батька підтримував вимоги ліквідації влади сегунату, економічної, політичної та соціальної модернізації Японії за західним зразком після 250-річної самоізоляції країни.

У1868р. склав присягу "Хартії п'яти принципів", якою почалася модернізація Японії. За його правління було проведено радикальні реформи: скасовано феодальну систему землеволодіння (1871), створено нову системи освіти (1872), парламентську системи (1890), прийнято конституцію (1891). Відігравав активну роль у розв'язанні японо-китайської (1894-1895), російсько-японської (1904- 1905) війн. У1910р. видав указ про анексію Кореї. Безпосередньо втілював західні ідеї та новації в японське суспільство, носив одяг західного типу та вживав їжу західного стилю. В японських традиціях написав тисячі поем.

Новий сегун Кейкі прийняв ультиматум негайно передати владу імператору Мадухіто, але почав збирати сили для боротьби з проімператорськими силами. Західні держави вирішили дотримуватися нейтралітету. У січні 1868 р. сегунська армія, що переважала чисельно, зазнала поразки від солдат імператорської армії у битві поблизу Кіото. З травня 1868 р. капітулювала сегунська столиця м. Едо. 250-річна історія сегунату Токугава завершилась. Місто Едо було перейменоване у Токіо і стало столицею держави, куди переїхав імператор Мацухіто, який перед цим був коронований імператором Мейдзі (з яп. - "освічене правління").

"Реставрація Мейдзі" стала першим кроком на шляху радикального реформування японського суспільства. Успіх реформ був забезпечений співробітництвом молодого імператора з досвідченими політичними діячами-реформаторами. Вони вважали, що політичний та економічний розвиток західних країн базується на трьох ґрунтовних принципах: конституціоналізмі, який забезпечував національну єдність; індустріалізації, що була основою матеріального прогресу; гарно навчених і вишколених військових, які гарантували національну безпеку. Отже, невипадково головним гаслом реформаторів епохи Мейдзі стали слова: "Збагачувати країну, зміцнюватися військової" Навчитися цього можна було лише на Заході, доброзичливість якого була необхідна Японії для перегляду попередніх нерівноправних договорів. "Шукаймо знання у всьому світі!" - закликав один із перших урядових декретів навесні 1868 р. У 1871 р. з дипломатичною місією Івакура Томомі була відправлена велика кількість чиновників до Європи та США, де вони оволодівали досвідом державного управління.

Уже 1868 р. японський уряд здійснив фінансову реформу: старі монети замінив новою грошовою одиницею - єною. У 1870-1872 рр. було ліквідовано феодальні наділи і спадкоємні привілеї японських князів, створено нову адміністративну систему, що ґрунтувалася на принципах централізації. Замість колишніх 250 князівств-губерній, якими управляли князі- даймьо, було створено 72 префектури і три столичні райони. У 1872 р. запровадили загальну військову повинність, що завдало удару по монополії самурайства у військовій галузі. Нова армія створювалася за європейським взірцем, що забезпечувало її високу боєздатність. Ці заходи сприяли ліквідації феодального сепаратизму й об'єднанню країни.

Проте значна частина вищого дворянства та самураїв намагалася зберегти недоторканими старі порядки або хоча б призупинити модернізацію та "вестернізацію" країни. Вони об'єдналися навколо впливового аристократа Такаморі Сайго, котрий після відставки з уряду вирішив скористатися незадоволенням рядових самураїв скасуванням виплати їм пенсій і почав готувати антиурядове повстання. Безпосереднім приводом для виступу стала заборона урядом носити зброю всім, хто не перебуває на військовій службі. Це означало, що самураї втрачали вікові привілеї, а отже, почесне місце в соціальній структурі традиційного японського суспільства. Самурайські загони Такаморі Сайго почали бойові дії на початку 1877 р. і після кровопролитних битв були повністю розгромлені регулярними військами, реформованими й оснащеними сучасною європейською зброєю.

У 1872 р. уряд Мейдзі розпочав широкомасштабну реформу освіти за західним зразком. Було засновано 5500 початкових шкіл, 8 державних університетів. Освіта стала доступною для жінок. З 1879 р. початкова освіта була оголошена обов'язковою та загальною. Оскільки вчителів не вистачало, до викладання та виховання хлопчиків залучали освічених самураїв. У 1890 р. було опубліковано імператорський рескрипт про необхідність особистої відданності імператору. Документ вважався святинею та був покладений в основу виховання молоді. Особливий ритуал, обов'язковий у кожній школі, забезпечував виховання патріотизму та відданості імператору.

Ідеологія націоналізму, в основі якої лежали положення про "божественне" походження японської держави, "божественну" доброчесність імператора, "унікальні" моральні якості японців та "велику місію нації", базувалася на стародавній японській релігії - синтоїзмі. За Мейдзі вона стала державною релігією. Департамент у справах синто очолив боротьбу з буддизмом та християнством, хоча конституція 1889 р. проголошувала свободу віросповідань. Щоб поєднати свободу віросповідань з державною релігією, було створено вчення про "державний синтоїзм", який оголошувалося не релігією, а культом національної моралі та патріотизму. Воно було сумісним із сповіданням будь-якої релігії. "Державний сінтоїзм" використовувався для обґрунтування божественності імператора, священності Японської імперії та переваг Японії та японців над іншими народами. "Божественне" походження робило імператора непогрішним, а його правління огодотувалося найвищою істиною. Відданість імператору прирівнювалася до патріотизму й активно прививалася японцям релігією синто.

Відбувалися зміни в аграрному секторі. Важливу роль у перебудові аграрних відносин відіграли реформи 1872-1873 рр., які послабили вплив феодальних кланів і створили умови для розвитку товарного виробництва. Селяни звільнилися від залежності князів, частина з них викупила землю й мала можливість працювати на ринок. Інші ставали орендарями, поповнювали армію вільнонайманих батраків або робітників на промислових підприємствах. Реформи забезпечили розвиток приватного підприємництва, який був захищений законодавчо і всіляко заохочувався державною владою.

Оскільки на початку модернізації приватних капіталів бракувало, уряд за державні кошти будував "зразкові" заводи й віддавав їх в оренду або продавав на пільгових умовах фірмам, близьким до імператорського оточення. Крім того, у 80-ті роки держава продала за мізерну суму найбільшим приватним компаніям економічно неефективні промислові підприємства. Серед покупців були фірми Міцуї, Міцубісі, Фурукава, Ясуда, Асако, Кавасакі та ін. Так, фірма Міцубісі придбала найбільший у країні суднобудівний завод у Нагасакі, срібні копальні Ікуно та вугільні шахти на Хоккайдо.

За державні кошти будувалися залізниці. У 1872 р. була збудована перша залізниця Токіо - Йокогама, а до 1890 р. довжина залізничної мережі становила 2190 км, тобто збільшилася майже в 10 разів.

Завдяки прогресивним реформам у 70-90-ті роки промислове виробництво в Японії розвивалося високими темпами. Якщо в 1868-1877 рр. було створено 489 нових промислових підприємств, то в 1878-1885 рр. - 800. Японо-китайська війна 1894- 1895 рр. прискорила темпи зростання японської промисловості.