Розділ «Тема 1. Теоретичні основи управління підприємством у кризовому стані»

Основна мета менеджменту - одержання максимального прибутку за допомогою застосування найбільш раціональної системи управління. Щоб виграти або просто мати нормальні передумови розвитку, необхідно постійно удосконалювати систему управління, швидко опановувати накопиченими знаннями в теорії і практиці, знаходити неординарні рішення в мінливій ситуації.

Характерні до недавнього минулого організаційні структури зі строго фіксованими функціями підрозділів і обов'язками працівників виявилися абсолютно непридатними для нових умов. Тепер необхідні гнучкі самонастроювальні, структури, що не пручаються трансформації зовнішнього середовища, а змінюються разом з нею. Труднощі підприємств обумовлені його взаємодією з величезною кількістю найрізноманітніших об'єктів - клієнтами, партнерами, органами влади, банками, населенням, конкурентами і так далі. Усі ці об'єкти так чи інакше зв'язані, взаємодіють, впливають один на одного й у результаті зміни взаємин підприємства з будь-яким контрагентом відповідно змінюються його відносини з іншими учасниками процесу.

Менеджер практично неспроможний впливати на зовнішнє середовище і змушений до неї пристосовуватися, але впливати на внутрішню обстановку в колективі - його прямий обов'язок. При цьому варто брати до уваги, що підприємство лише ланка в системі ринку, тому так важливо домагатися відповідності його внутрішньої структури вимогам зовнішньому середовищу.

Труднощі менеджерів в Україні пов'язані з відсутністю готових рецептів, чітких систем дій, необхідністю постійного пошуку нестандартного, оптимального для конкретних обставин рішення. І тут дуже важлива роль планових методів. Якщо не намагатися визначити для підприємства перспективу не робити все можливе, щоб її досягти, підприємство втрачає усвідомлене майбутнє, що колектив робить своїми руками. Раціональне управління життєве необхідно для будь-якого комерційного підприємства, це єдиний шанс вижити в складних умовах ринку, що формується. Вирішити дану задачу реально тільки створенням у його колективі відповідної атмосфери, коли кожний працівник буде особисто зацікавлений у досягненні загального успіху, реально відчує свою причетність до досягнутих результатів. Успіх у бізнесі залежить від прийняття на себе усієї відповідальності за прийняті рішення, здібності працювати на межі своїх можливостей. Українські менеджери працюють у складних умовах, обумовлених досить суперечливими і важко прогнозованими процесами в економіці, політики і соціальній сфері. Щоб мати постійний, стабільний успіх на ринку необхідна переорієнтація менеджменту на рішення таких питань, що гарантують міцність положення підприємства, його виживаність у будь-яких ринкових колізіях. У цьому зв'язку мова йде звичайно про стратегічний менеджмент.

Три напрямки виходу підприємства з кризової ситуації:

1) налагодження стійких зв'язків з ринком відносно як ресурсного забезпечення, так і реалізації продукції;

2) створення матеріальної основи для підвищення конкурентоздатності підприємства (удосконалення технологій, організації управління):

3) розвиток соціальної сфери на основі збільшення доходів і прибутку. Особливості стратегічного менеджмент як винятково ефективного управлінського інструменту:

o він орієнтує підприємство не на сьогодення, а на перспективу. Його ціль - забезпечити не поточний успіх підприємства, а її прискорений постійний розвиток в умовах конкуренції;

o рішення будь-яких управлінських задач підприємства завжди порівнюється з вимогами стратегії її розвитку;

o найбільш діючі стимули, у т. ч. і матеріальні, дістаються працівникам, що вносять найбільшу лепту в практичну реалізацію стратегічних цілей підприємства;

o основним документом, що визначає весь розвиток підприємства є стратегічний план.

У ринковій практиці доведено, що якщо стратегія підприємства не перетворюється для персоналу в привабливий стимул, то в керівників крім матеріального залишаються лише примусові важелі - покарання, накази та інші адміністративні заходи, які в сучасних умовах усе частіше виявляються марними.

Будь-яка підприємство незалежне від своїх масштабів, форм власності і сфери діяльності в умовах ринку повинна займатися плануванням, що має на увазі визначення цілей підприємства на перспективу. Планування визначається тими завданнями, які ставить перед собою підприємство, відповідно до яких воно може бути довгостроковим, середньостроковим і короткостроковим. Найважливіші цілі, що при цьому переслідуються - збільшення обсягів продажів, прибутку і дали на ринку. Довгостроковий план, що звичайно охоплює п'ятирічний період, носить описовий характер і визначає загальну стратегію підприємства, оскільки важко угадати всі можливі варіанти не настільки тривалий термін. На основі прийнятого довгострокового плану складається середньостроковий план (зазвичай на 2-3 роки), що містить конкретні цілі і кількісні характеристики. Прийняття середньострокового плану відбувається в три етапи:

1) складання кожним господарським підрозділом прогнозу розвитку на основі власної бази даних;

2) зіставлення цих прогнозів і виявлення розбіжностей;

3) розробка керівником підприємства загального сценарію розвитку. Короткострокове планування може бути розраховане на рік, півроку, місяць тощо. Необхідно, щоб процес планування носив твердий, директивний характер з індивідуальною відповідальністю кожного працівника за виконання доручених йому планових завдань і з застосуванням найенергійніших санкцій за їх зривши.

Основні елементи внутрішнього планування на підприємстві прогнозування, постановка задач, коректування плану, складання бюджетів, конкретизація плану. Якщо довгостроковий план-результат діяльності на рівні всієї підприємства, то всі інші види планування розвертаються на рівні підрозділів і мають потребу у взаємному узгодженні. При розробці планів звичайно враховуються два основних фактори: завдання, що стоять перед підприємством і її стратегію.

Процес планування включає три етапи:

1) аналіз ринку з урахуванням очікуваних прибутків, можливості виникнення нових проблем, обумовлених зміною запитів покупців, упровадження досягнень науки і техніки, зміною ринку і стратегії конкурентів тощо.