Розділ «3.5. Оцінка схильності системи управління до ризику»

Суб'єктивні чинники схильності до ризику

Сучасний бізнес потребує застосування раціональних основ і кількісних методів, зокрема й щодо лілового ризику. Наразі визначені раціональні основи ризику в бізнесі та кількісні методи його вимірювання.

Повністю уникнути ризику неможливо, навіть за умови гранично обмежених дій. Адже надмірна обережність не рятує від неминучих збитків, а ось коли події складуться сприятливо, то доведеться шкодувати за втраченими можливостями.

Персональний ризик залежить від того, що різні люди по-різному оцінюють імовірність майбутніх подій. Вони схильні судити про можливості таких подій виходячи з того, наскільки часто мали справу з ними, надмірно довіряти своїм судженням і погоджуватися на гірші варіанти, тільки б уникнути ситуації, де навіть з малою ймовірністю можливі великі збитки.

Прийняття рішень у невизначеній ситуації пов'язано з неминучим ризиком. У всі часи економічний прогрес залежав від готовності керівника йти на ризик, яка рівнозначна здатності до творчої діяльності. У менеджменті керівник, що ухиляється від прийняття ризикових рішень, вважається небажаним для фірми, оскільки призводять до її застою. Система управління підприємством повсякденне стикається з ситуаціями, які характеризуються двома умовами: завдання, які необхідно виконати, та "стандарт якості виконання цих завдань". Такі ситуації, з психологічної точки зору, називають ситуаціями досягнення. В реальному житті практично неможливо знайти керівників, а тим більше системи управління, які б відповідали одним і тим же характеристикам. Пропонується по відношенню до ризику умовно провести їх поділ на дві групи. Відповідно до даної концепції існують суб'єкти, які домагаючись здійснення тієї чи іншої цілі, прагнуть до того, щоб досягнути успіху навіть ціною великих зусиль та витрат.

До другого типу відносяться керівники, що прагнуть уникнути невдач, при виконанні тих чи інших дій, досягненні різноманітних цілей.

Таким чином, в діяльності систем управління проявляються дві протилежно направлені тенденції: прагнення досягнути успіху та прагнення уникнути невдач.

Такий поділ (нехай навіть умовний) на діаметрально протилежні групи призводить до ускладнення при відображені конкретної системи управління, її характеристик у досліджені. Однак це має безпосереднє практичне значення: в одному виді діяльності суб'єкти управління, що мають ті чи інші штиби поведінки, призводять до різних результатів та наслідків.

Рівень амбіцій - одне з найважливіших понять, що знайшли застосування в психологічних дослідженнях процесу управління.

Рівень амбіцій можна охарактеризувати як ступінь реалізації цілей, що приносить "задоволення" системи управління, яка приймає рішення та намагається досягнути відповідної цілі. Дана концепція спирається на дослідження В. Джеймса. В них поняття реальної самооцінки суб'єкта управління прямо пропорційно успіху в досягненні цілей та зворотно пропорційно рівню амбіцій. Це співвідношення можна зобразити у вигляді формули:

САМООЦІНКА=УСПІХ / АМБІЦІЇ, (3.3)

Дійсно, якщо суб'єкт управління прагне до підвищення самооцінки в умовах вільного вибору стратегій досягнення цілей, це призводить до виникнення протиріч між двома основними тенденціями - тенденцією підвищити амбіції, мати максимальний ефект при досягненні поставлених цілей та тенденцій знизити амбіції, щоб уникнути невдачі.

При цьому слід звернути увагу на наступні особливості:

1. Інтенсивність прагнення успіху, також як й інтенсивність прагнення уникнення невдач може бути більшою або меншою. Дії системи управління залежать від співвідношення існуючого між двома прагненнями, якщо останні зіставляються за силою.

2. Ймовірність успіху та ймовірність невдачі. Ці суб'єктивні ймовірності залежать від ступеню підготовленості управляючої системи, та вказують на ступінь складності досягнення нею поставлених цілей.

3. Певна цінність успіху/невдачі. Приймається, що успіх чи невдача при досягненні поставлених цілей мають визначену цінність для конкретної системи управління.

Згідно з теорією Джеймса, чим вище ймовірність успіху, тим нижче цінність успіху, та навпаки - зі зменшенням шансів на успіх зростає його цінність. Вважається, що цінність успіху (невдачі) дорівнює ймовірності відповідно невдачі (успіху).

Рішення, що приймаються керівником повинні носити як можна більше обґрунтований характер. Для цього повинні працювати економічні та маркетингові служби, які опікуються збором, обробкою, накопиченням та доведенням до керівників відповідної інформації з кожної ризикованої операції підприємства.

Очевидно, що схильність до ризику керівника не може бути величиною незмінною. Вона повинна знаходитись в прямій залежності від рівня ризикозахищеності підприємства та ймовірності і розмірів коливань позитивних та негативних результатів альтернативних стратегій.