Кожний з цих суглобів має окрему суглобову капсулу, яка прикріплюється до країв суглобових поверхонь.
Усі три заплесно-плеснові суглоби ще називають суглобом Лісфранка, лінія суглобової щілини якого нерівна. На рівні суглоба Лісфранка хірурги вичленяють (екзартикуляція) дистальну частину стопи. Заплесно-плеснові суглоби укріплюють такі зв'язки:
• тильні заплесно-плеснові зв'язки (ligg. tarsometatarsalia dorsalia) з'єднують на тильній поверхні суміжні кістки кожного суглоба;
• підошвові заплесно-плеснові зв'язки (ligg. tarsometatarsalia plantaria) з'єднують на підошвовій поверхні суміжні кістки суглоба;
• міжкісткові клипо-плеснові зв'язки (ligg. cuneometatarsalia interossea) з'єднують кожну клиноподібну кістку з плесновими кістками. Присередню з цих зв'язок, що з'єднує присередню клиноподібну кістку з II плесновою кісткою, називають ключем суглоба Лісфранка, бо при її розсіченні під час хірургічної операції цей суглоб легко розчленовується.
Міжплеснові суглоби (articulationes intermetatarsales) утворені між прилеглими суглобовими поверхнями основ плеснових кісток, вони є плоскими, але малорухомими. Суглобові капсули прикріплюються до країв суглобових поверхонь. Суглобові порожнини сполучаються з суглобовими порожнинами заплесио-плеснових суглобів. Міжплеснові суглоби укріплені тильними і підошвовими плесновими зв'язками (ligg. metatarsalia dorsalia et plantaria), а також міжкістковими плесновими зв'язками (ligg. metatarsalia interossea), що з'єднують прилеглі одна до одної поверхні основ плеснових кісток.
Плесно-фалангові суглоби (articulationes metatarsophalangeae) утворені суглобовими поверхнями головок усіх плеснових кісток і основ проксимальних фаланг; за формою вони еліпсоподібні, двохосьові. Суглоби укріплені декількома зв'язками. На присе- редній і бічній поверхнях кожного суглоба розташовані обхідні зв'язки (ligg. collateralia), причому бічні зв'язки товстіші і міцніші. А на підошвовій поверхні суглобів розміщені підошвові зв'язки (ligg. plantaria). Глибока поперечна плеснова зв'язка (lig. metatarsale transversum profundum) йде поперечно, зростається з капсулами плесно-фалангових суглобів і з'єднує головки всіх плеснових кісток. У плесно-фалангових суглобах здійснюється згинання і розгинання пальців стопи навколо лобової (фронтальної) осі обсягом до 90° (переважає розгинання), а також їх незначне приведення і відведення навколо вертикальної осі.
Міжфалангові суглоби стопи (articulationes interphalangeae pedis) блокоподібні, одноосьові, утворені суглобовими поверхнями головок і основ сусідніх фаланг. За будовою подібні до міжфалангових суглобів кисті. Суглобові капсули прикріплюються до країв суглобових поверхонь. Вони укріплені з обох боків обхідними зв'язками (ligg. collateralia), а знизу – підошвовими зв'язками (ligg. plantaria). У міжфалангових суглобах здійснюються згинання і розгинання фаланг навколо лобової (фронтальної) осі, більш рухливим є міжфалаиговий суглоб великого пальця.
Суглоби стопи кровопостачають гілки глибокої підошвової дуги і глибокої підошвової артерії, що відходить від тильної артерії стопи. Венозна кров відтікає в глибокі вени: малогомілкові, передні і задні великогомілкові. Відтік лімфи здійснюється но глибоких лімфатичних судинах у підколінні лімфатичні вузли, а потім у пахвинні вузли. Іннерву- ються суглоби стопи гілками присереднього і бічного підошвових нервів (від великогомілкового нерва), поверхневого і глибокого малогомілкових нервів.
Склепіння стопи. Кістки стопи менш рухливі, ніж кістки кисті, бо стопа людини виконує функції опори і пересування. До складу твердої основи стопи входить 10 кісток: човноподібна, 3 клиноподібні, кубоподібна і 5 плеснових кісток, з'єднаних між собою суглобами і укріплених міцними зв'язками. Стопа людини представлена п'ятьма поздовжніми й одним поперечним склепіннями (дугами), що опуклі догори. Вони забезпечують пружність і рухомість стопи. Кожне поздовжнє склепіння (рис. 120) починається від однієї точки (буфа) п'яткової кістки і включає заплесиові кістки та відповідну плеснову кістку.
В утворенні першого поздовжнього склепіння беруть участь І плеснова і присередия клиноподібна кістки, присередні частими човноподібної, надп'яткової і п'яткової кісток. Найдовшим і найвищим є друге поздовжнє склепіння, а найкоротшим і найнижчим – п'яте. Кожне поздовжнє склепіння має дві точки опори: п'ятковий горб і головку плеснової кістки. Однак стопа в цілому має 3 точки опори: п'ятковий горб і головки І і V плеснових кісток.
У дітей впродовж першого року життя стопи відвернені (супіновані), тому при ходьбі дитина ставить стопу на бічний край, а не на всю підошву. З віком відбувається опускання присереднього краю стопи. У поперечному напрямку всі 5 склепінь стопи мають неоднакову висоту. Поздовжні склепіння на рівні найвищих точок (на рівні човноподібної кістки) утворюють поперечне склепіння стопи. У його формуванні беруть участь човноподібна, клиноподібні і кубоподібна кістки. Склепінна конструкція стопи в живої людини підтримується завдяки формі кісток, міцності зв'язок (пасивні “затягування” стопи) і тонусу м'язів (активні “затягування” стопи).
Зміцнюють поздовжні склепіння стопи довга підошвова зв'язка, підошвова п'ятково-човноподібна зв'язка і підошвовий апоневроз. Зміцнюють поперечне склепіння стопи поперечні зв'язки підошви: глибока поперечна плеснова, міжкісткові плеснові тощо. Поздовжньо розташовані м'язи та їхні сухожилки, що прикріплюються до фаланг пальців, зміцнюють поздовжні склепіння стопи, а поперечно розташовані м'язи та їх сухожилки зміцнюють поперечне склепіння. При розслабленні активних і пасивних “затягувань” склепіння стопи опускаються, стопа сплощується – розвивається плоскостопість. Така вада може бути й вродженою.
Завдяки склепінням маса тіла рівномірно розподіляється по всій стопі. При ходьбі, бігу, стрибках склепіння виконують роль амортизаторів, а також допомагають пристосуватися стопі до ходьби і бігу по нерівній поверхні.
Рис. 120. Будова склепінь стопи. А – поздовжнє склепіння, Б – поперечне склепіння: поперечний розпил I-V плеснових кісток
Надп'ятково-гомілковий суглоб і суглоби стопи мають виражені вікові особливості будови. Зокрема, капсула надп'ятково-гомілкового суглоба немовлят дуже тонка, зв'язки, особливо дельтоподібна, розвинуті слабо. Лінія поперечного суглоба заплесна майже пряма, а в дорослої людини – S-подібна.
Упродовж перших двох років життя, коли дитина починає стояти, ходити, а також у процесі скостеніння кісток стопи, суглобові поверхні зміцнюються й остаточно формується зв'язковий апарат і склепіння стопи.
Рентгеноанатомія суглобів нижніх кінцівок. На рентгенограмах кульшового суглоба (рис. 121) видно округлу головку стегнової кістки, на присе- редній поверхні якої помітне заглиблення з нерівними краями – ямка головки. Суглобова щілина має півмісяцеву форму. На рентгенограмі можна провести лінію, що з'єднує верхню передню клубову ость і сідничий горб (лінія Нелатона – Розера).
Колінний суглоб (рис. 122) має широку суглобову щілину (через наявність менісків), що вигнута догори під міжвиростковим підвищенням великогомілкової кістки. Наколінок нашаровується на дистальний епіфіз стегнової кістки. Міжвиросткова ямка виглядає світлішою ділянкою, яка розташована між присереднім і бічним виростками стегнової кістки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З'єднання кісток вільної нижньої кінцівки“ на сторінці 5. Приємного читання.
