Початок вивчення медицини в нашій країні пов'язаний з розвитком Київської Русі – однієї з найосвіченіших держав Європи. У той час існувала чітка організація допомоги хворим і пораненим, лікування проводили спеціально навчені і обдаровані “лєчци”.
Нагадаємо, що в Київській Русі ще з часів Скифії проводили внутрішнє бальзамування померлих людей. Для цього використовували різноманітні рослинні ароматичні смоли та олії. Це свідчить про добрі анатомічні знання тодішніх лікарів. Після прийняття князем Володимиром Святославовичем у 988 році християнства, розтин трупів людей було заборонено. Відтоді почали проводити зовнішнє бальзамування. Суть такого бальзамування полягала в тому, що ароматичні рослинні речовими прикладалися до тіла зовні від шиї до стоп і тіло щільно обмотували за спеціальною схемою полотняними смугами – “лентіями”. Так були забальзамовані тіла княгині Ольги, її внука Володимира та його синів Бориса і Гліба.
Після запровадження християнства, розширення зв'язків з іншими країнами виникли умови, сприятливі для розвитку медицини в Україні. Щоправда, церква забороняла робити розтини померлих, але монастирі стали тими осередками, де перекладалися античні твори, переписувалися давні рукописи, що містили медичні знання. Найпоширенішими у Київській Русі були книги Гіппократа, Аристотеля, Галена, Авіценни.
Княжна Анна Всеволодівна (онука Ярослава Мудрого) відкрила в Києві при Андріївському (Янчиному) монастирі світську школу, в якій поряд з іншими предметами викладались основи медицини. На думку істориків медицини, ця школа – один з перших відомих навчальних медичних закладів.
На здійснення одного з принципів християнського вчення “Віра без діла є мертва” при монастирях Київської Русі почали створюватись різні благодійні установи, що виконували функцію і притулку, і лікарні. Тому немає нічого дивного, що “безвозмездное врачевание” булоодним із завдань заснованого у 1051 році Києво-Печерського монастиря (зараз Лаври). Першими поширювачами медичних знань були саме монахи цього монастиря. Насамперед, це засновник монастиря Антоній, якого літописець називає “врач пречуден”, та преподобний Агапіт Печерський, якого називають “українським Гіппократом”. Молитвою та зіллям Агапіт виліковував хворих і ніколи не брав за це грошей. У ближніх печерах Лаври над святими мощами преподобного висить ікона з написом “Агапит безмездник”, поруч поховані його учні і послідовники – Даміан-цілитель, Алімпій Печерський та Григорій-чудотворець, імена яких назавжди залишились на скрижалях вітчизняної історії.
У відомій і знаменитій “Академії” князя Ярослава Мудрого, що правив у XI столітті, було багато медичної літератури, зокрема, переклад книг Іонна Болгарського “Фізіолог” і “Шестиднєв”; в яких описані будова тіла людини та органів. Анатомічні відомості є й у знаних книгах того часу: Церковний устав, Ізборник Святослава, Руська правда тощо.
У XIV-XV ст. природничі науки і медицина, під впливом ідей Відродження, розвивалися в Україні дедалі інтенсивніше. Починаючи з XIV ст. представники України навчалися в Ягеллонському (Краків), Болонському та інших італійських університетах, у Сорбонні (Париж).
Зокрема Георгій (Юрій) Дрогобич (1450-1494), родом із Західної України, навчався у Ягеллонському та Болонському університетах. Перший з відомих українських докторів медицини, він викладав анатомію та хірургію в Ягеллонському університеті, його твори виходили латинською мовою в Римі. У 1481-1482 роках Дрогобич був ректором Болонського університету.
У середині XVI ст. важливим осередком української науки, освіти й культури, де викладали також і медицину, стала Острозька академія (греко- слов'яно-латинська колегія – перший навчальний заклад вищого ступеня на території України) – так звані “Волинські Афіни”, ίϊ першим ректором з 1580 року був відомий громадський діяч і письменник Герасим Смотрицький. Острозька академія проіснувала недовго, але за час своєї діяльності зробила помітний внесок у розвиток української медицини.
Від 1595 року лікарів почали готувати у Замостській академії біля 100 км від Львова, що входив тоді до складу Польської держави. Академія мала статус університету з правом надавати ступені докторів філософії, права та медицини, про що свідчить грамота (1594) римського папи Клемента VIII. Замостська академія проіснувала 190 років і була закрита австрійським урядом 1784 року після першого поділу Польщі.
Розвитку медичної освіти в Україні сприяло створення у 1632 році Київської братської школи, яка 1632 року з ініціативи митрополита Петра Могили об'єдналася з Лаврською школою і стала називатися Києво-братською або Києво-Могилянською (на честь Петра Могили) колегією. Згодом вона здобула юридичні права вищої школи і титул “академія”. Києво-Могилянська академія відіграла велику роль у підготовці кадрів для медичних шпитальних шкіл. У 1817 році академію як світський навчальний заклад було закрито. Але через 175 років з відродженням державності України відродилась і ця прославлена вища школа, яка тепер має назву Національний університет “Києво-Могилянська академія”.
Антоній
Агапіт Печерський
Μ. І. Пирогов
(1810-1881)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток анатомії в Україні (від Київської Русі до сьогодення)“ на сторінці 1. Приємного читання.
