В організмі клітини контактують між собою, утворюючи особливі об'єднуючі структури – міжклітинні контакти (рис. 3). Є два типи міжклітинних контактів – прості і складні. При простих міжклітинних контактах (junctura cellularum simplex) плазмолеми сусідніх клітин формують вирости на зразок зубців так, що зубці плазмолеми однієї клітини входять між двома зубцями сусідньої клітини – зубчастий міжклітинний контакт. В інших випадках пальцеподібні вирости сусідніх клітин переплітаються між собою, утворюючи пальцеподібні міжклітинні контакти. Між плазмолемами сусідніх клітин зберігається міжклітинна щілина шириною 10–20 нм.
Складні міжклітинні контакти (junctura cellularum complex) поділяються на адгезивні, замикаючі і провідні. До адгезивних контактів належать десмосоми, напівдесмосоми і поясні десмосоми (стрічкові десмосоми).
Десмосома, або плямка адгезії (desmosoma, macula adherens) складається з ділянки парної цитолеми двох сусідніх клітин довжиною до 0,5 мкм,
Рис. 3. Види міжклітинних контактів
які розділені міжклітинним простором шириною близько 25 тім, заповненим тонкофібрилярного речовиною – глікопротеїнами. Такі контакти забезпечують максимальну міцність міжклітинних зв'язків. їх багато в епітелії шкіри. Напівдесмосома (hemidesmosoma) утворена лише однією пластинкою прикріплення у місцях контакту епітелію з базальною мембраною. Поясна десмосома, або стрічкова десмосома (zonula adherens), нагадує стрічку, що огинає апікальну поверхню клітин. Ширина міжклітинного простору, заповненого волокнистою речовиною, не перевищує 15-20 нм. Цитоплазматична поверхня “стрічки" ущільнена й укріплена скорочувальним пучком актинових філаментів.
ІЦільний контакт, або замикаючий контакт (zonula occludens, right juncton), має вигляд пасків шириною 0,5-0,6 мкм. У цьому місці плазмолеми контактуючих клітин максимально зближені, проміжок між ними завтовшки 2-3 нм, ущільнений і складається з анастомозуючих фібрил та іонів кальцію. Такі контакти виникають між апікальними ділянками клітин, що вистеляють трубчасті органи, зокрема кишку. Щільні контакти забезпечують повне відмежування міжклітинного простору від зовнішнього середовища.
До провідних контактів належать щілинний контакт, або нексус (macula communicans, nexus), і синапс (synapsis). Ці контакти, що мають довжину від 0,5 до 5 мкм, забезпечують безпосередній обмін між сусіднимн клітинами водорозчинних малих молекул молекулярною масою до 1 500 дальтон. У щілинних контактах відстань між плазмолемами сусідніх клітин дорівнює 2-4 нм, а їх мембранні канали діаметром 1,5 нм замикаються “кінець в кінець” і сполучають цитоплазму обох клітин, забезпечуючи обмін речовин. Такими контактами з'єднані багато клітин в організмі людини, наприклад, клітини з електричною активністю, зокрема кардіоміоцитп.
Синапс, як спеціалізований контакт між нервовими клітинами або між нейроном і м'язом, забезпечує передачу нервового імпульсу (див. “Нервова тканина”).
Плазмолема багатьох клітин утворює різної величини вирости (випинання), мікроворсинки, які збільшують поверхню клітини. Такі структури сприяють всмоктуванню речовин із зовнішнього для клітини середовища. Мікроворсинки мають довжину 1-2 мкм і діаметр до 0,1 мкм. У гіалоплазмі мікроворсинок проходять поздовжні пучки актинових мікрофіламентів (30-40), тому їх довжина може змінюватися. В основі мікроворсинки мікрофіламенти з'єднані з елементами цитоскелета.
Поверхня мікроворсинок також вкрита глікокаліксом. При посилених процесах всмоктування мікроворсинки клітин так близько розташовані, що їхній глікокалікс зливається. Такий комплекс називають посмугованою облямівкою. Молекули глікокаліксу мають ферментативну активність.
Дуже великі мікроворсинки довжиною до 7 мкм називають апереоциліями. Вони характерні для деяких спеціалізованих клітин (наприклад, сенсорні клітини в органах рівноваги і слуху).
Цитоплазма
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжклітинні контакти“ на сторінці 1. Приємного читання.
