Основними структурами цитоплазми є гіалоплазма, органели і включення.
Гіалоплазма (від грецького hyalos – скло), що займає близько 53-55 % об'єму клітини, за фізико- хімічними параметрами є колоїдом. Гіалоплазма складається з цитозолю (вода, іони, органічні молекули) і цитоматриксу (сітка волокон діаметром 2-3 нм, що утворені з гліколіпідів, глікопротеїнів і ліпопротеїнів). У гіалоплазмі містяться органели і включення. У гіалоплазмі здійснюється найбільш розповсюджений процес виділення енергії – гліколіз, що представляє собою послідовний ланцюг ферментативних реакцій, в результаті яких шести- вуглеводна молекула глюкози розщеплюється на дві тривуглеводневі молекули піровиноградної кислоти. При гліколітичному розщепленні однієї молекули глюкози утворюється 4 молекули АТФ.
Органели. Органелами називають постійні структури цитоплазми, що мають характерну будову і виконують спеціалізовану функцію, необхідну для підтримки життєдіяльності клітини. Вони забезпечують її енергетичний обмін, синтетичні процеси, транспорт речовин тощо.
Органели, які є в усіх клітинах, називаються органелами загального призначення, а органели, що є тільки у спеціалізованих клітинах, – спеціальними. За наявністю у складі органел біологічної мембрани розрізняють мембранні і немембранні органели.
Органели загального призначення. Мембранні органели. Кожна мембранна органела є структурою цитоплазми, що обмежена біологічною мембраною. До мембранних органел належать мітохондрії, ендоплазматична сітка, апарат Гольджі (комплекс Гольджі, пластинчастий комплекс), лізосоми і пероксисоми.
Мітохондрії забезпечують процеси клітинного дихання і перетворюють енергію, що при цьому утворюється, у доступну форму для використання іншими структурами клітини. (рис.4) Енергія нагромаджується у молекулах адеиозиитрифосфорної кислоти (АТФ), тому їх образно назвають “енергетичними станціями клітини”.
Рис. 4. Будова мітохондрії
Мітохондрії, на відміну від інших органел, мають власну генетичну систему, яка необхідна для самовідтворення і синтезу білків – ДНК, РНК і рибосом. Мітохондрії розмножуються в клітині шляхом бінарного поділу. Тобто, вони є органелами, що само- відтворюються. Але частина необхідних їм білків кодується ядерними генами і надходить у мітохондрії з гіалоплазми, тому мітохондрії називають напівавтономними структурами.
Мітохондрії мають круглу, овальну або паличкоподібну форму; їх довжина дорівнює 0,3-5 мкм, а ширина – 0,2-1 мкм. Кожна мітохондрій утворена двома біологічними мембранами – зовнішньою і внутрішньою мітохондріальною мембранами (рис. 4). Між ними розташований міжмембранний простір шириною 10-20 пм. Зовнішня мембрана рівна, внутрішня утворює численні складки – гребені (кристи). Завдяки гребеням площа внутрішньої мембрани значно збільшується.
Простір, що обмежений внутрішньою мітохондріальною мембраною, заповнений колоїдним мітохондріальним матриксом. Він має дрібнозернисту структуру і містить численні ферменти, що забезпечують синтез АТФ. У матриксі вміщений власний генетичний апарат мітохондрій, РНК і рибосоми. Гребені мають вигляд складок або трубочок діаметром 20-60 нм (наприклад, у клітинах яєчка, що синтезують стероїди). Більшість гребенів орієнтовані впоперек довгої осі мітохондрій, але можуть мати і поздовжню орієнтацію. Гребені (кристи) здебільшого не досягають протилежної сторони мітохондріальної мембрани. Завдяки складкам площа внутрішньої мітохондріальної мембрани набагато більша від зовнішньої. Так, поверхня однієї мітохондрії гепатоцита становить приблизно 13 мкм2, а площа її крист – близько 16 мкм2. На внутрішній поверхні гребенів розташовані численні електроннощільні субмітохондріальні елементарні частки (до 4 000 на 1 мкм2 мембрани), що мають форму гриба. Ці частки містять фермент АТФ-синтетазу, що здійснює синтез і гідроліз АТФ.
У мітохондріальному осміофільному матриксі ще є невеликі електроннощільні мітохондріальні гранули діаметром майже 15 нм, які складаються з нерегулярних пластин (ламел), що містять фосфоліпіди, іони кальцію, магнію, барію, стронцію.
Кількість, розміри і розташування мітохондрій у клітині залежать від її функції та потреби в енергії. Так, в одній печінковій клітині може бути до 2 500 мітохондрій. Численні великі мітохондрії є в кардіоміоцитах і міосимпластах – посмугованих м'язових волокнах.
Ендоплазматична сітка утворює єдину замкнену внутрішньоцитоплазматичну циркуляційну систему, обмежену мембраною товщиною приблизно 60 нм, що утворює численні інвагінації і складки. На електронномікроскопічиих фотографіях ендоплазматична сітка має вигляд трубочок, плоских або круглих цистерн, мембранних пухирців, що сполучаються з перинуклеарним простором клітини (див. рис. 1). На мембранах ендоплазматичної сітки відбувається первинний синтез речовин, необхідних для життєдіяльності клітини. їх умовно називають первинними, бо молекули цих речовин у подальшому використовуються в біохімічних реакціях в інших структурах.
Більшість речовин синтезується на зовнішній поверхні мембрани ендоплазматичної сітки. Потім ці речовини переносяться через мембрану всередину цієї сітки і по системі канальній транспортуються до місць подальших біохімічних перетворень.
Є два типи ендоплазматичної сітки: гранулярна (шорстка) ендоплазматична сітка з діаметром канальців від 20 до І 000 нм і агранулярпа (гладка) ендоплазматична сітка з діаметром канальців 50-100 нм.
До мембрани гранулярної ендоплазматичної сітки прикріплені численні рибосоми. Вони синтезують білки, частина з яких використовується самою клітиною, інші виводяться у зовнішнє середовище (наприклад, синтез антитіл плазматичними клітинами). Тільки гранулярна ендоплазматична сітка утворює біологічні мембрани та її елементи для всіх органел та інших мембранних структур.
На поверхні агранулярної ендоплазматичної сітки немає рибосом. Між канальцями такої сітки часто розташовані гранули глікогену. На мембранах ендоплазматичної сітки синтезуються вуглеводи і ліпіди, зокрема глікоген і холестерин. Агранулярна ендоплазматична сітка забезпечує виділення іонів хлору парієтальними клітинами епітелію залоз шлунка. Виконуючи роль депо іонів кальцію, ця сітка є необхідною ланкою в механізмі скорочення кардіоміоцитів і посмугованих м'язових волокон. Надзвичайно важливу роль відіграють ці органели у детоксикації шкідливих для клітини хімічних сполук, наприклад, гепатоцити знешкоджують токсичні речовини, що надходять зі шлунка і з кишки по ворітній вені в печінку.
По канальцях ендоплазматичної сітки синтезовані речовини транспортуються до комплексу Гольджі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цитоплазма“ на сторінці 1. Приємного читання.
