М'язова тканина (textus muscularis) має здатність до скорочення. Забезпечують рухові функції елементів м'язової тканини спеціальні органели – міофібрили (myofibrillae). Існують три види м'язової тканини: посмугована скелетна м'язова тканина, серцева посмугована м'язова тканина, гладка м'язова тканина. Окрім того, в організмі людини виділяють м'язову тканину епідермального походження – міоепітеліальні клітини, а також гладкі м'язи райдужки ока, що розширюють і звужують зіницю, які розвиваються з нервової трубки.
Посмугована скелетна м'язова тканина (textus muscularis transversostriatus skeleti) утворена з циліндричних посмугованих м'язових волокон довжиною до 140 мм і товщиною до 0,1 мм. Кожне посмуговане м'язове волокно представлене комплексом, що складається з міосимпласту і міосателітоцитів, покритих загальною оболонкою – сарколемою (від грецького sarcos – м'ясо). Під сарколемою в цитоплазмі (саркоплазмі) м'язового волокна розташовується багато ядер еліпсоїдної форми, що містять по 1-2 ядерця та елементи гранулярної ендоплазматичної сітки. Центріолі відсутні. Майже вся саркоплазма заповнена спеціальними органелами – міофібрилами (рис. 25), що розташовані вздовж м'язового волокна, їх діаметр становить 1-2 мкм. Між міофібрилами залягають численні мітохондрії і часточки глікогену. Саркоплазма багата білком міоглобіном, який за молекулярним складом подібний до гемоглобіну, він може зв'язувати кисень.
У залежності від товщини волокон, вмісту в них міофібрил і саркоплазми розрізняють червоні і білі посмуговані м'язові волокна. Червоні волокна багаті саркоплазмою, міоглобіном і мітохондріями. Але вони найтонші, міофібрил мало і вони розташовані групами. У червоних м'язових волокнах окисні процеси проходять інтенсивніше, ніж у білих, вища активність сукцинатдегідрогенази і більше глікогену. Найтовщими є білі посмуговані м'язові волокна, вони містять менше саркоплазми, міоглобіну і мітохондрій, але міофібрил у них найбільше і розташовані вони рівномірно. Така структура м'язових волокон зумовлює відповідну їх функцію. Так, білі м'язові волокна скорочуються швидше, але швидше “втомлюються”. Червоні м'язові волокна скорочуються повільніше, але довго залишаються в скороченому (робочому) стані. У м'язах організму людини є обидва типи волокон. У залежності від функції м'яза в ньому переважає той чи інший тип волокон.
М'язові волокна мають поперечну смугастість: темні анізотропні диски А (смужки А) чергуються зі світлими ізотропними дисками і (смужками І). Диск А розділений світлою зоною (смужкою Н), у центрі якої проходить мезофрагма (М-лінія). Диск І розділений темною лінією (телофрагмою). М'язові волокна містять скорочувальні елементи – міофібрили, які складаються з товстих (міозинових) міофіламентів діаметром 10-15 нм і довжиною 1,5 мкм, що відповідають дискам А, і тонких (актинових) філаментів діаметром 5-8 нм і довжиною 1 мкм, що відповідають дискам 1 та прикріплюються до телофрагми. Ділянка міофібрили, що розташована між двома телофрагмами, називається саркомером – скорочувальною одиницею, довжина якої приблизно 2,5 мкм (рис. 26). Межі саркомерів усіх міофібрил в одному м'язовому волокні збігаються, тому виникає ефект періодичної поперечної смугастості, яка добре помітна на поздовжніх зрізах м'язового волокна. На поперечних зрізах м'язового волокна міофібрили мають вигляд темних круглих крайок на тлі світлої цитоплазми.
На електронограмі добре видно чергування темніших анізотропних (диск А) і світлих ізотропних (диск І) смужок з поздовжніми міофіламептами,
Рис. 25. Посмугована скелетна м'язова тканина.
А – будова посмугованого м'язового волокна (міосимпласта); Б – посмуговані м'язові волокна (міосимпласти)
а також світлу зону (смужка Н), розділену мезофрагмою, численні мітохондрії, елементи агранулярної ендоплазматичної сітки. У “розслабленій” міофібрилі тільки кінці тонких актинових філаментів входять між товстими міозиновими філаментами, при “скороченій” міофібрилі зона перекриття актинових і міозинових філаментів збільшується аж до повного зникнення ізотропного диска. Навколо товстого міозинового філаменту розташовані шість тонких актинових філаментів. Кожна міофібрила оточена агранулярною ендоплазматичною сіткою, що складається із сітчастого і трубчастого елементів. Перші оточують центральну частину саркомера у вигляді сіточки, другі охоплюють велику частину саркомера з обох боків від сітчастого елемента. Трубчасті елементи ендоплазматичної сітки переходять з боків диска А в термінальні цистерни. На межі між дисками А та І сарколема вгинається і утворює Т-трубочки (поперечні трубочки), що розгалужуються у середині волокна й анастомозують між собою тільки в поздовжному напрямку.
На поверхні сарколеми видно отвори Т-трубочок. Дві термінальні цистерни і поперечна трубочка контактують між собою, утворюючи тріади. Простори, що оточують саркомери, з'єднуються між собою.
М'язове скорочення – це результат ковзання тонких (актинових) фііаментів відносно товстих (міозинових), у результаті чого довжина філаментів змінюється.
До складу м'язового волокна, крім міосимпласту, входять міосагелітоцити (myosatellitocytus). Це сплощені клітини, які розташовані в поверхневих ділянках волокна між базальною мембраною і сарколемою. Великі ядра цих клітин багатші хроматином, ніж ядра міосимпластів. У цитоплазмі міосателітоцита є центросома, але мало органел. Вони
Рис. 26. Будова міофібрил м'язового волокна
здатні до синтезу ДНК і мітотичного поділу. Міосателітоцити є камбіальними клітинами посмугованої скелетної м'язової тканини, які забезпечують її ріст і регенерацію.
Гладка м'язова тканина (textus muscularis glaber) складається з гладких м'язових клітин – міоцитів (лейоміоцитів), що розташовуються в стінках кровоносних і лімфатичних судин, порожнистих внутрішніх органах, у сполучній оболонці ока, у дермі. Гладкі міоцити – видовжені веретеноподібні клітини довжиною віл 50 до 200 мкм, товщиною від 5 до 15 мкм, у яких відсутня поперечна смугастість (рис. 27). Міоцити розташовуються групами так, що їх загострені кінці входять між двома сусідніми клітинами. Кожен міоцит оточений базальною мембраною з колагенових і ретикулярних мікрофібрил, між якими проходять еластичні волокна. У ділянках міжклітинних контактів – нексусів – базальна мембрана відсутня. Видовжене паличкоподібне ядро завдовжки 10-25 мкм з чітким ядерцем розташоване в центральній частині клітини. ГІри скороченні клітини ядро закручується і набирає форми штопора. У цитоплазмі міофіламенти розташовані поздовжньо. Лише біля полюсів ядра міофіламенти в цитоплазмі відсутні, але там залягають органели. Зсередини до цитолеми прикріплюються веретеноподібні щільні тільця (тільця прикріплення), вони розташовуються й у цитоплазмі міоцита. У гладкому міоциті ще є щільні пластинки еліпсоїдної форми, утворені з білка осактиніну. їх довжина сягає 3 мкм, а товщина 0,2-0,5 мкм, відстань між пластинками становить 1-3 мкм. Там, де розміщені щільні тільця, мікропіноцитозні пухирці відсутні.
У цитоплазмі гладких міоцитів є міофіламенти трьох типів: тонкі активові діаметром 3-8 мм, що прикріплюються до щільних тілець; проміжні міофіламенти товщиною біля 10 пм, що утворюють пучки, які з'єднують між собою сусідні щільні тільця; товсті короткі міозинові філаменти діаметром 15-17 нм.
Група гладких міоцитів, що оточена сполучною тканиною, іпнервується звичайно одним нервовим волокном. Нервовий імпульс передається з однієї м'язової клітини па іншу по міжклітинних контактах. Ці м'язи скорочуються автоматично, без волі людини.
У “розслабленому” міоциті між актиновими філаментами розташовані поодинокі короткі міозинові. ГІрм скороченні міоцита актинові філаменти заходять поміж міозпнові, підтягуючи і зближаючи тільця прикріплення, а плазмолема деформується (рис. 28). Рухи одних щільних тілець передаються іншим за допомогою проміжних філамеитів, що викликає синхронне скорочення міоцита.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „М'язова тканина“ на сторінці 1. Приємного читання.
