Розділ 5

Місцевість, де ми чекали на мікроавтобус учора ввечері, та кущі, де залишили тачку з гарбузом, вдень мали доволі привабливий вигляд. Дива, проте, не сталося. Гарбуза в кущах не було, як і транспортного засобу, яким ми його возили. Неподалік на зупинці неохайна бабеля продавала нашого гарбузика, покраяного на скибочки. Жінка по-хазяйськи вмостилася на перекинутій тачці, розчепірила грубі ноги в кросівках. Статурою вона нагадувала борця сумо, якого я нещодавно бачила по телевізору. Помаранчеві півмісяці, на які перетворився наш гарбуз, вона тримала у величезному поліетиленовому мішку.

Хоч як прикро це було, ми з Ромою, звичайно, нізащо не змогли б довести, що це саме наш гарбуз і саме наша тачка. Спитали, по чім продає. Виявилося — зовсім не дешево. Ми взяли дві торбинки тих скибочок. Знічев’я спитали, звідки вона його привезла, адже покупці часом запитують, де виросло те, що вони збираються з’їсти.

— З Козельця, — ні на мить не замислившись, сказала жінка, — у нас же така земля родюча. Самі бачите, як росте. А праці ж коло нього… Проте ви не з села, не знаєте. А спробуй довези до Києва, бензин же, знаєте, який дорогий, ніяких грошей не стане. Тому й продаємо так дорого, а все одно собі на збитки, хочеться людей порадувати в столиці — хто ж їм навезе свіженького? Менш, ніж за долар кілограм продаю, чоловік, як взнає, уб’є, він у мене діловий…

Невже в таких ще й чоловіки є, до того ж, ділові? Чи може, там у Козельці саме на таких тіток мода? Ось приїде ввечері додому з грішми — чоловік зрадіє. Гадаю, навіть якби вона їх вкрала, чоловік би не картав її за таке — усе ж таки прибуток у дім. А вона ж не вкрала, вона знайшла. Втім, скорше за все, чоловіка в неї не було. Мені було сумно.

— Не переймайся, кузочко. Інтернет навіщо? — погладив мене по голові Рома, — якщо такий рецепт дійсно десь існує, знайдемо. Щоправда, я сумніваюся, що хтось із гарбузів справді варення варить.

— І не сумнівайся! Якщо десь тухлі яйця споживають, то й до варення з гарбуза додумались, — але, відверто кажучи, я підбадьорювала таким чином скоріше саму себе.

Ми поквапились додому, прихопили дорогою заморожених вареників із картоплею. Поки я хазяйнувала на кухні, Рома шукав у всесвітній мережі горезвісний рецепт, і йому поталанило. На випадковому кулінарному сайті єврейські кухарі рекомендували ґрунтовно підійти до процесу приготування гарбузового варення. Вони не радили запасати його на зиму чи взагалі на тривалий період. Бо ж гарбуз добре зберігається при кімнатній температурі. А варити його треба, коли хочеться б поласувати ось зараз, або завтра, «в охотку». Сироп вариться не на воді, а на сухому дешевому білому вині. І знову дуже раціонально — саме на дешевому. Попоївши вареників, Рома заходився чистити гарбузу та краяти її на шматочки, а я спустилася в магазин по вино.

У Роми краще виходило працювати ножем. З огляду на грубу шкірку, тут потрібна була чоловіча сила. Черги до винного відділу не було, вибір нічого собі, полиці ломляться. Щоб не гаяти часу на вивчення винної карти, я попросила найдешевше біле сухе. Продавець спритно дістав пляшку, аж тут ззаду почулося:

— Віко, якщо вже пити, то щось пристойне! А дешеве — воно і є дешеве. Тане («тане» — це польською «дешеве») м’ясо пси їдять, є така приказка в поляків.

Ззаду стояла сусідка, що колись уже була свідком моїх подвигів напідпитку.

— Та я не питиму. Варення варю за спеціальним рецептом. Там для сиропу потрібне вино. Єврейський рецепт, з інтернету, — навіщось почала виправдовуватись я. Хоча де та сусідка, а де інтернет.

— Скільки євреїв знала, ніхто з них не переводив вино на сироп. І вам не раджу. Ви ще така молода, навіщо вам це? І хлопець у вас гарний, з хорошої, видно, родини. А з чого варення? — вона уважно заглядала мені в очі, намагаючись зрозуміти, правду я кажу, чи ні.

— Із гарбуза, — відповіла я і нащось дурнувато розсміялася.

Сусідка зневажливо пирхнула — мабуть подумала, що я дражнюся або нахабно брешу — й пішла, навіть не попрощавшись. А ще кажуть, що молодь тепер невихована. Хай думає, що хоче! Звісно, мені не дуже подобається, що мене підозрюють у зловживанні спиртним. Чомусь віднедавна так складалося, але я в цьому не винна. Очевидно, якби мені хтось сказав, що йому потрібне вино, щоб зварити сироп — я б теж не дуже повірила. Але, з іншого боку, чому я постійно мушу виправдовуватись перед кимось? Маю право бути такою, яка я є. Навіть якщо пити вино захочу, кому до цього яке діло?

Особливо її вразило, що збираюсь купити дешевого вина. Може зарплата моя не дозволяє мені пити інше. Та й вона, сусідка, навряд чи має в старості можливість пити «Бейліс», коли захоче.

Так чи інакше, наше екзотичне варення виявилося надзвичайно приємним на смак і на колір. Я ще й ваніліну всипала, як радили на тому сайті. Ніхто б і не здогадався, з чого воно зварене. Лишилося й на сік сировини. Я саме нещодавно читала про чудодійну дієту на основі гарбузового соку. Буде привід спробувати. Оце зрадіє Лідія Дмитрівна, що у неї хазяйновита невістка накльовується. Не теперішні вертихвістки, які не те, що варити варення — навіть їсти його не хочуть.