Розділ 2

— Та що тут такого? Очманів, чи що?

— Дурних багато, та не при купі ходять, а ви якраз усі при купі зібралися. Це ж ртуть! У неї отруйні випари. Все життя можна лікуватися. Краще забираймося геть якнайшвидше.

Андрієві гратися зі ртуттю розхотілось. Дядько Степан пішов та за кілька хвилин повернувся вже із начальником відділу, чиї апартаменти мали ремонтуватися. Той був стурбований та вкрай невдоволений. Однак непорозуміння не виникло. Була ртуть на підлозі й у телефонному апараті.

Потім зателефонували інженерові з техніки безпеки. Той неохоче зійшов на дев’ятий поверх, бо був стареньким ледачим дідком, якого невідомо за які минулі заслуги тримали в інституті до цього часу. Дідок пережив усі скорочення та реформи. Роботи від нього, вочевидь, вже не чекали, хіба що мінімального інструктажу нових співробітників, що їх не так уже й багато приходило останнім часом. Хтось із молодих спеціалістів поткнувся був до нього, щоб якось вплинув на керівництво, мовляв, не можна так довго сидіти за комп’ютерами, але дідок не розгубився та проблему закрив миттєво:

— Кому не подобається, хай шукає інше робоче місце, не у нас.

Інколи він розносив по відділах роздруковані аркушики, де повідомлялося, чого нам чекати від консервантів, якими нас годують. Звичайно, про консерванти теж незайве знати, але чи це справжнє піклування про персонал? Про себе дідок піклувався трохи більше. Щоб запобігти опроміненню — до комп’ютера навіть не наближався, а папери носив друкувати у відділ кадрів.