Розділ «Культура країн Європи (кінець XIX - початок XX ст.)»

Дещо виходив за межі кубізму французький художник Р. Де-лоне. На відміну від Пікассо і Брака, які головну увагу приділяли малюнку, композиції, що передбачала геометричну деформацію з незначним використанням кольору, Делоне підходив до створення геометричних зображень як колорист. За допомогою кольорових плям, розташованих у певному ритмі, він намагався посилити емоційний вплив своїх полотен. Найвідоміша його картина - "Симультанні вікна" (1912).

Абстракціоністом був і відомий російський художник В. Кандинський, який майже все життя прожив на Заході й упродовж багатьох років перебував під впливом німецького експресіонізму - течії в мистецтві початку XX ст., головним завданням якої було вираження духовного світу художника. На противагу кубістам, які прославляли сучасне місто, розвиток техніки, експресіоністи вбачали в сучасній їм урбанізованій цивілізації зло, що породжує бездуховність. Жах перед майбутніми природними і соціальними катастрофами - головний лейтмотив експресіоністів, який втілився у поєднанні хаотичності й безпредметності. Для композицій, імпровізацій Кандинського характерним було нагромадження кольорових плям довільної конструкції, уламків кривих ліній, що підпорядковувалися деякому нечіткому ритму. "Сама форма, - писав Кандинський, - навіть якщо вона цілком абстрактна й подібна до геометричної, має своє внутрішнє звучання, є духовною істотою..." Перша найвідоміша абстрактна картина Каядінського - "Абстрактна акварель" (1910).

Найбільшої слави з-поміж художників-абстракціоністів набув А. Матісс. "Композиція - це мистецтво розміщувати декоративно різні елементи, які має художник для вираження своїх почуттів.*. Головне призначення кольору - забезпечувати якнайбільшу експресію", - писав він. Для втілення свого задуму художник обирав яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у несподіваних сполуках, зображував предмети не у тих кольорах, у яких вони існують насправді, сміливо деформував людське тіло, використовував площинне зображення. В най відоміших картинах - "Танок" і "Музика" - Матісс досяг ідеального вираження своїх творчих установок. Він створив ідеальну триєдину декоративну гармонію: блакитних основ (неба, землі і людини), трьох кольорів (голубого, зеленого й оранжевого), трьох станів (статики, динаміки та їх поєднання у танку).

Представниками абстрактного живопису в Росії були К. Мале-вич, М. Шагал, М. Ларіонов, П, Філонов та ін. Так, найвідоміші картини Шагала ("Я і село", "Над Вітебськом") позначені ірреальним простором, примітивізацією форм і яскравими барвами. Темою жанрових картин Ларіонова були провінційні містечка, їх побут. Його форми площинні й гротескні, ніби навмисно стилізовані під дитячий малюнок.

Стиль модерн набув розвитку не лише в живопису та скульптурі, а й у мистецтві меблів, тканин, предметів побуту, кераміки, вітражів, мозаїки тощо. Його можна впізнати всюди за витягнутими контурами і лініями, особливою колоритною гамою блідих, пастельних тонів тощо.

Розмаїття форм у мистецтві початку XX ст. відображало складну духовну атмосферу в тогочасному європейському суспільстві.

Епоха промислового капіталізму зумовила суттєві зміни в архітектурі, насамперед міст. Виникають нові типи архітектурних споруд: фабрики й заводи, вокзали, магазини, банки, з появою кінематографа - кінотеатри. Справжній переворот в архітектурі зробили нові будівельні матеріали - залізобетон і металеві конструкції, які дали можливість перекривати значні простори, робити величезні вітрини тощо.

У XIX ст. в архітектурі не виробився власний стиль. Архітектори переважно вдавалися до комбінування різних стилей - готики, бароко й класицизму. На початку XX ст. перед архітекторами постало завдання синтезувати те нове, що постало в середовищі капіталістичного міста, що стрімко зростало. Це був період панування в архітектурі стилю модерн. У Західній Європі він сформувався насамперед у південнонімецькій та бельгійській архітектурі. Стиль модерн народився ніби на стику двох тенденцій - бажання архітекторів раціонально використати нові будівельні матеріали (сталь, скло, залізобетон) і розкоші, витонченості, декоративності. Важливою рисою модерну в архітектурі було використання національної специфіки й орієнтація на потреби певних соціальних верств.

В Австрії представником нового архітектурного стилю був О. Ваг пер, який уславився спорудженою ним станцією метро і церквою у Відні. В Бельгії у стилі модерн працював А. Ван дер Вельде - художник, архітектор, дизайнер, який у бельгійській столиці побудував Фолькваген-музеум, приміщення художньої школи тощо.

У Росії стиль модерн використовував елементи традиційної давньоруської і середньовічної російської архітектури. Такими були, наприклад, Ярославський вокзал (архітектор Ф.Шех-тель) і Казанський вокзал (архітектор О.Щусев) у Москві. Там само представлений і типовий приклад російського архітектурного модерну - побудований архітектором Шехтелем будинок підприємця Рябушинського поблизу Нікітської брами. На петербурзький модерн значно вплинули традиції монументального петербурзького класицизму, що набуло відображення у будинку компанії "Зінгер" на Невському проспекті (архітектор П. Сюзор) і будинку Половцова на Кам'яному острові (архітектор І. Фомін).

Модерн був одним із найзначніших стилей початку XX ст., який використав усі тогочасні досягнення архітектури. Починаючи з класицизму, це був, по суті, останній архітектурний стиль за своїм цілісним підходом.

Література і драматургія початку XX ст. відображали складність і суперечності духовного життя суспільства, намагалась розв'язати проблеми соціальної несправедливості, колоніалізму й мілітаризму. Як і в інших видах мистецтва, у них розвивалися різні напрями - декадентська, песимістична, психологічна, масова література, література критичного реалізму тощо.

Відомим майстром психологічних творів був німецький письменник Т. Манн. У психологічних новелах, найвідомішою серед яких була "Смерть у Венеції", він розкривав складні проблеми, що поставали перед творчою особистістю за умов капіталістичного розвитку. Песимістичними настроями проникнутий його роман "Будденброки", що розповідає про виродження бюргерського роду. Французький письменникР. Роллан у романі "Жан Кріс-тоф" зобразив внутрішній світ творчої особистості, складнощі духовного життя й долі художника.

Французький письменник А. Франс у романах-памфлетах "Острів пінгвінів", "Боги жадають" та ін. засуджував насилля, війни, релігійний фанатизм, лицемірну буржуазну мораль. Водночас його твори перейняті любов'ю до людини і природи, уславленням краси.

Прагнення відповісти на складні соціальні проблеми суспільства, запропонувати власне вирішення проблеми несправедливості капіталістичного суспільства породило могутню літературу критичного реалізму, яка намагалась реалістично відобразити соціальну дійсність. У центрі її уваги передусім були тяжка праця й життя робітників, поширення в їхньому середовищі соціалістичних ідей. У західноєвропейській і північноамериканській літературі найвизначнішими творами критичного реалізму були романи Е.Золя "Жерміналь", Дж. Лондона "Залізна п'ята" і "Мар-тін Іден", Ф.Норріса "Спрут", Е.Сінклера "Джунглі", п'єси Г. Гауптмана "Ткалі" і Дж. Голсуорсі "Боротьба".

Розвивалися також література масового попиту - пригодницька, детективна, фантастична. Відомими майстрами цього жанру були А.Конан Дойль, Ф.Купер, О.Дюма, Майн Рід, Жюль Берн, Г. Уелле та ін.

Нові тенденції проникали в драматургію. її реформатором став англійський драматург Б. Шоу - автор п'єси "Шгмаліон", поставленої на сценах усіх провідних театрів світу. Автором проблемної драми був видатний норвезький драматург Г, Ібсен. У Німеччині виник масовий театральний рух, у межах якого створювалися Вільні народні сцени - зародки самодіяльних театрів. В Англії самодіяльні драматичні колективи виникали в робітничих клубах.

На початку XX ст. великої популярності набув новий вид мистецтва - кінематограф. Німий кінематограф вимагав від акторів, серед яких найпопулярнішими були Чарльз Чаплін, Анд-ре Дід та ін., особливого мистецтва міміки, зрозумілих символів, гумору, поєднання декорацій і натури. Кінематограф став масовим мистецтвом. Так, у 1908 р. в Нью-Йорку 250 тис. осіб щодня відвідували кінозали. У США в той час їх було 10 тис, у Великій Британії - 4 тис, в Італії - 1,5 тис.

Розвиток музичної культури пов'язаний з творчістю композиторів, які відчували на собі вплив художніх відкриттів кінця XIX ст. Імпресіоністи стимулювали бажання відтворити змінний вигляд природи, символісти пробудили інтерес до світу загадкового та неусвідомленого.

Справжнім новатором у музиці був французький композитор К. Дебюссі, який відкрив нову музичну епоху. Його оркестрова прелюдія "Післяполуденний відпочинок фавна" переносить слухача в атмосферу плинних образів, відчуттів, вражень, породжує асоціації. В симфонічному циклі "Ноктюрни", навіяному картинами К. Моне, помітне бажання автора передати відчуття живої природи. Картини природи (поля, ліси, рівнинні простори) відтворюють більшість творів Дебюссі ("Кроки під дощем", "Кроки на снігу", "Тумани" та ін.), але виняткове місце в них займає тема морської стихії (триптих "Море")- улюблена тема імпрес-сіоністів.