Розділ «Росія в першій половині XIX ст.»

Перший указ, що започаткував реформу Кисельова, стосувався утворення Міністерства державного майна від 27 грудня 1837 р. Він чітко визначав мету створення нового відомства - управління державним майном, опікування вільним сільським населенням, відання сільським господарством країни. Згідно із законом до "державного майна" належали: казенні заселені, незаселені та пустопорожні землі; казенні оброчні статті; ліси казенного відомства.

Наступним кроком уряду Миколи І на шляху реформ був законодавчий акт від 30 квітня 1838 р. про зміну управління державним майном у губерніях. Якщо перший закон створив новий центральний адміністративний орган, то другий - розгалужений бюрократичний апарат для управління державним майном у 35 губерніях Росії. Оскільки в основі структури місцевого управління тогочасної Росії лежала 4-ярусна адміністративна система: губернія - округ - волость - сільська громада, то новий закон також складався з 4 частин, які затверджували створення відповідних структур: губернської палати державного майна, окружного управління державного майна, волосного управління, сільського управління.

Отже, внаслідок реформи виникла потужна бюрократична машина: вгорі- міністерство, в губерніях - палати державного майна. Кожна губернія поділялася на декілька округів на чолі з окружними начальниками. Округ складався з декількох волостей, які управлялися на виборній основі. Волості поділялися на сільські товариства, що обирали сільських старшин, старост, збирачів податі тощо. Чиновник у казенному селі став відігравати ту саму роль, що й поміщик у кріпосному. Складна і досить детально регламентована система управління державними селянами фактично закріплювала, уніфікувала і до найменших деталей регламентувала функції управління в дусі бюрократичного феодально-поліцейського світогляду.

Проте у 1837-1841 рр. Міністерство державного майна здійснило низку заходів, внаслідок яких вдалося поліпшити становище державних селян. У їхніх селах стали відкриватися школи, лікарні, ветеринарні пункти. Малоземельні сільські общини переселялися в інші губернії на вільні землі. Особливу увагу нове міністерство приділяло підвищенню агротехнічного рівня селянського землеробства. Саме це міністерство стало широко впроваджувати посадження картоплі.

У Росії картоплю почали культивувати ще за Катерини П, яка у 1765 р. рекомендувала "саджати земляні яблука, які в Англії називаються "потетес", а в інших місцях - земляними грушами, тартуфелями і картуфелями". Однак Катерина II лише рекомендувала картоплю до культивації, а Микола І суворо зобов'язав робити це, що і викликало серію "картопляних бунтів", у яких брало участь півмільйона селян - більше, ніж у повстаннях С. Разіна і О. Пугачова. Місцеві чиновники, ревно виконуючи царський наказ, примусово виділяли з селянського наділу кращі землі, змушували селян спільно саджати там картоплю, а врожай вилучали і розподіляли на свій розсуд, іноді навіть відвозили в інші місця. Це називалося "громадським заорюванням" (рос. - "общественной запашкой"), покликаним страхувати населення від можливого неврожаю, але селяни побачили в цьому спробу запровадження казенної панщини, тому державними селами і прокотилася хвиля "картопляних бунтів".

Бунти тривали з 1834 по 1844 р. і були жорстоко придушені військами, причому кількість убитих і засланих до Сибіру обчислювалося багатьма тисячами. Проте картопля стала другим хлібом імперії.

У 1839-1843 рр. Є. Канкрін провів грошову реформу, в основу якої був покладений срібний карбованець, що дорівнював З карбованцям 50 копійкам асигнаціями. Потім було випущено кредитні білети, які можна було вільно обмінювати на срібло. Канкрін стежив, щоб кількість кредитних білетів, яка перебували в обігу, у певній пропорції відповідала державному запасу срібла (приблизно 6:1). З 1843 р. асигнації стали поступово вилучатися з обігу шляхом обміну на кредитні білети. Це оздоровило російські фінанси й авторитет карбованця зміцнився на міжнародній арені.

Грошова реформа Канкріна (1839-1843) вплинула на економіку Росії, сприяла зростання торгівлі та промисловості. Кодифікація законів, реформа управління державними селянами і грошова реформа - основні досягнення миколаївського царювання. Завдяки їм Миколі І до кінця 30-х років вдалося зміцнити імперію.

Безумовно, деякі вчинки імператора Миколи І обурюють. Наприклад, створення таємної поліції (Третього відділення), ставлення до Польщі і євреїв, введення жорсткої цензури, коливання стосовно скасування кріпосного права, збільшення витрат на армію.

На відміну від Олександра І Микола І не захоплювався містичними ідеями й, будучи глибоко віруючим, надавав пріоритетне значення державному впливу на Церкву. Микола І зміцнив Російську православну церкву, що було важливо у період виникнення великої кількості різноманітних релігійних сект і течій.

Зовнішня політика Миколи І передбачала підтримку абсолютизму в державах Європи за неодмінного захоплення нових територій. Початок його правління збігся із вторгненням перського шаха в 1826 р. у приєднану до Росії Грузію. Генерал Паскевич завдав персам нищівну поразку й переніс війну на територію Персії, загрожуючи її столиці - Тегерану. Шах поспішив укласти мир і за Туркманчайським договором 1828 р. Іран втратив флот на Каспійському морі, а Росія придбала Еріванське й Нахічеванське ханства з відшкодуванням воєнних витрат. У 1829 р. мир з Персією ледь не було порушено внаслідок віроломного нападу на російське посольство в Тегерані на чолі з російським письменником і послом О.С. Грибоєдовим.

Ненавидячи революції, Микола І співчував відродженню Греції й тому діяв стосовно її гнобителя - Туреччини - агресивніше, ніж Олександр І. Крім того, Туреччина заважала Росії в питанні вільного виходу із Чорного в Середземне море й пригноблювала християн Балканського півострова. Рішучі дії Миколи І у війні з Туреччиною 1828-1829 рр. привели до підписання Адріанопольского договору, за яким до Росії відійшли вся Чорноморська смуга Кавказу за винятком Батумі, а також гирло Дунаю. Протоки Босфор і Дарданелли оголошувалися відкритими для проходу російських судів, а Сербія, Молдова й Валахія здобули повну автономію. Греція визнавалася незалежним Грецьким королівством.

Незабаром після турецької війни Миколі І довелося придушувати повстання в Польщі (1630), що, незважаючи на даровану їй конституцію й більшу самостійність, прагнула до відродження колишньої величі та повної незалежності.

Революційний рух в Австро-Угорщині за Фердінанда І (1835- 1848) очолив лідер угорської опозиції Лайош Кошут. Угорську революцію 1848-1849 рр. Микола І придушив за короткий час. Фердінанд І змушений був відмовитися від престолу (помер у Празі в 1875 р.) і його місце посів деспотичний Франц-Йосиф І (1848-1916).

Величезний вплив, здобутий Миколою І у Європі, викликав побоювання Англії та Франції, що шукали спосіб посварити Росію з Туреччиною. Приводом до нової Східної (Кримської) війні (1853-1856) стало те, що Микола І заступився за права православних християн у Палестині, яка належала туркам. Він зажадав від Туреччини передати право володіння ключами від Віфлеємського храму, які належали католикам, православній церкві. Туреччина, підбурювана Англією й Францією, відмовилася зробити це. Тоді Микола І зайняв Молдову й Валахію. У відповідь Туреччина оголосила Росії війну, але турецький флот було знищено ескадрою адмірала П. Нахимова при Синопі. Стривожені Англія й Франція також оголосили Росії війну і їхній об'єднаний флот увійшов у Чорне море, блокувавши Севастополь. До них приєдналася й Сардинія. Незважаючи на підписану ще в 1833 р. угоду про взаємодопомогу між Росією, Австрією й Пруссією, останні не надали Росії жодної допомоги. Більше того, у червні 1854 р. Австрія зажадала від Миколи І звільнити Дунайські князівства, одночасно пересунувши до російського кордону 330-тисячну армію. Таким чином, у Кримській війні Росія опинилася одна фактично проти всієї Європи. Це був явний прорахунок Миколи І. Самодержавство завжди засліплює і він переоцінив могутність Росії. Зненацька простудившись, він помер 18 лютого 1855 р. у самий розпал війни. Є відомості, що він отруївся в пориві нервового кризу. Закінчувати війну довелося вже його синові - новому імператорові Олександру II.