Розділ «Британська колоніальна імперія (1848-1867)»

Однак попри радикальну парламентську реформу нові вибори виграли ліберали і в 1868 р. прем'єр-міністром став У. Гладстон. Він провів низку соціальних реформ: у 1871 р. було узаконено діяльність тред-юніонів та створено суди для розв'язання трудових конфліктів; скорочено робочий день для жінок та дітей до 10 годин; введено обов'язкове початкове навчання для дітей; університети Оксфорда та Кембриджа відкрито для представників різних релігійних конфесій; проведено військову реформу тощо. Всі ці заходи свідчили про спроби уряду досягти громадянського миру та злагоди.

У середині століття Англія взяла участь у Східній (Кримській) війні (1853-1856), надавала допомогу Півдню у Громадянській війні в США та проводила активну колоніальну політику на Далекому Сході, в Південно-Східній Азії та в Африці.

Безпосередньою причиною Східної (Кримської) війни стало загострення відносин між Англією та Росією за сфери впливу на Близькому Сході та в Туреччині. У 1853 р. під приводом суперечок за релігійні місця в Єрусалимі та Віфлеємі між Росією і Туреччиною почалася війна. У березні 1854 р. Англія та Франція оголосила війну Росії. У вересні того ж року експедиційний корпус союзників висадився в Криму. 20 вересня союзники завдали поразки росіянам у битві на р. Альма і змусили російську армію відступити до Севастополя. Почалася тривала облога російської фортеці, яка для союзників ускладнювалась поганою організацією військ та неузгодженістю командування. Англійський корпус не був готовий до ведення бойових дій у зимових умовах, а тому зазнав великих втрат. У битві під Балаклавою англійські війська втратили понад 40 % Легкої бригади. Хоча війна завершилася поразкою

Росії, внаслідок поганої підготовки та помилок командування союзники втратили понад 250 тис. солдатів та офіцерів.

У середині століття Англія мала колонії в усіх куточках світу, перетворилася на величезну Британську колоніальну імперію. З колоній вивозилася сировина для англійської промисловості, а до колоній ввозилися англійські товари, які підривали місцеву промисловість, що не могла конкурувати з дешевими і якісними англійськими виробами. Жорстокий колоніальний режим спричинив опір місцевого населення. Яскравим прикладом стало повстання проти англійських колонізаторів у 1857-1859 pp. в Індії, яке почали сипаї (солдати Бенгальської армії, в якій більшість офіцерів становили англійці) поблизу стародавньої індійської столиці Делі. Незабаром до повстанців приєдналися селяни та ремісники, навіть місцеві князі, яких англійці перед тим позбавили влади. Колонізаторам довелося направити в Індію підрозділи регулярної армії. Незважаючи на героїчний опір повстанців, англійські війська, які мали численну і потужну артилерію, придушили повстання і жорстоко розправилися з його учасниками.

Підкорення Індії відкрило англійцям шлях на схід, в Афганістан та Бірму. У1852-1858 pp. Англія воювала з Бірмою і англійські війська, які складалися з сипаїв, захопили більшу частину Бірми. Самостійність зберігала лише Верхня Бірма, відрізана від моря. У 60-х роках Англія нав'язала їй нерівноправні договори, а у 80-х роках повністю підкорила цю країну.

У той самий час Англія провела дві "опіумні" війни, внаслідок чого зміцнила свої позиції в Китаї. В Нанкінському договорі 1842 р. обійшли мовчанням пункт про торгівлю опіумом, чим запрограмували наступні конфлікти. Після війни ввезення наркотику в Китай збільшилося і китайська влада почала його конфісковувати. У 1856 р. китайці затримали корабель "Ерроу", який був зареєстрований у Гонконзі та плавав під британським прапором. Китайські чиновники зірвали англійський прапор та заарештували команду, звинувативши її у піратстві. Це стало приводом до другої "опіумної" війни (1856-1858). Наприкінці 1856 р. британський флот адмірала Сеймура обстріляв порт Гуанчжоу. У війну вступила Франція під приводом вбивства французького місіонера в провінції Гуансі. На Різдво 1857 р. англо-французькі війська захопили Гуанчжоу і створили там тимчасовий уряд. Сухопутні сили почали наступ на Північ і англо-французькі ескадри підійшли до порту Тяньцзінь, неподалік Пекіна. Китайський уряд погодився на мир і 28 червня 1858 р. був підписаний Тяньцзінський договір. За ним значно розширювалися права Англії у торгівлі з Китаєм, дозволялося засновувати християнські місії, переглядалися розміри мита, встановлені попереднім договором, тощо.

Однак китайський уряд не збирався затверджувати положень договору і готувався до нової війни. У1859 р. англійський та французький посли на військовому кораблі з'явилися в порту Дагу з вимогою пропустити їх в Тяньцзінь і звідти до Пекіна. Однак китайці відмовились це зробити і запропонували іноземцям обрати інший шлях. Англо-французьку ескадру було обстріляно гарматами з китайських портів. Це стало приводом до початку третьої "опіумної" війни 1860 р. У серпні англо-французький десант здобув перемогу над китайськими та монгольськими військами і захопив Дагу та Тяньцзінь. У вересні британський експедиційний корпус остаточно розгромив китайську кінноту і 18 вересня союзні війська вступили у Пекін, де пограбували та спалили стародавній імператорський палац. 22 жовтня 1860 р. було підписано Пекінський договір, який підтвердив усі умови Тяньцзінського договору 1858 р., передавав Англії півострів Коулун, дозволяв ввозити опіум у всі порти Китаю, відкриті для іноземної торгівлі.

Отже, зовнішня політика Англії спрямовувалася на зміцнення ЇЇ колоній набуття нових територій та посилення позицій в усіх куточках світу.