Розділ «Революції 1848-1849 рр. В Європі»

Вже 15 березня 1848 р. жителі Пешта (Буда і Пешт лише у 1873 р. об'єдналися в одне місто - Будапешт) під керівництвом радикала Ш. Петефі захопили найважливіші пункти столиці, друкарню й поширили серед міщан програмний документ революції - відозву "12 пунктів". До звичних вимог введення демократичних свобод, ліквідації панщини та ін. додалися заклики до виведення австрійських військ, створення власного уряду та об'єднання з Угорщиною Трансільванії. 17 березня було створено уряд Угорщини, де провідну позицію займав Л. Кошут. Першими декретами уряд ліквідував панщину, значну частину податків, передав у руки безземельним селянам третину оброблюваних ними земель тощо.

Під натиском демократів Державні збори висунули перед австрійським імператором вимогу надати Угорщині широку автономію, визнати здійснені соціальні перетворення і не чинити опору введенню демократичної конституції. Імператор змушений був погодитися і угорські демократи під керівництвом Кошута розробили конституцію, відому під назвою "Квітневі закони". Конституція передбачала створення демократично обраного парламенту, запровадження загальних демократичних свобод, скасування цензури, наділення всіх жителів громадянськими правами, свободу віросповідань. Однак конституція мала проугорський характер і не враховувала інтересів численного неугорського населення. Це позбавило революційний уряд підтримки національних рухів, керівництво якими перейшло до правих сил, що стали союзниками габсбурзької монархії.

Серпневий контрреволюційний переворот у Відні дав змогу імператорові посилити тиск на революційну Угорщину. Напередодні він домовився про спільні дії з губернатором Хорватії Й. Єлачичем, відомим своєю відданістю монархії та ненавистю до "кліки адвокатів" у Пешті. Єлачич відмовився підтримувати відносини з угорським урядом, дискредитував угорських революціонерів в очах південних слов'ян, сподіваючись, що вони залишаться вірними монархії і, нарешті, домовився з лідерами сербів про спільні дії для придушення революції в Угорщині.

Багатомісячна кровопролитна війна угорців з австрійцями та хорватами почалася у вересні. З метою мобілізації сил для боротьби з ворогом угорці створили Комітет захисту батьківщини на чолі з Л. Кошутом. Швидкими темпами формувалася національна армія, до лав якої вступали представники різних верств угорського суспільства. 14 квітня 1849 р. була прийнята декларація, яка проголосила незалежність Угорщини. Війна проходила з перемінним успіхом. Навесні 1849 р. угорці завдали низки поразок ворогу і наблизилися до австрійських кордонів. Австрійська імперія опинилася на межі катастрофи, що змусило імператора звернутися за допомогою до росіян. Російський імператор Микола І наказав 200-тисячній російській армії перейти кордони Угорщини і 13 серпня 1849 р. угорська армія капітулювала.

Чехія і Словаччина

У складних політичних умовах розвивалася революція в чеських та словацьких землях. У Богемії та Моравії значну кількість населення становили німці. Вони мали значно ширші політичні права, ніж чехи. Політичний режим К. Меттерніха в Австрійській імперії не дозволяв чехам і словакам створювати політичні організації, однак поблажливо ставився до їхнього культурного розвитку. Завдяки Й. Добровському та Й. Юнгманну була створена чеська літературна мова, якою користувалися також словацькі автори. Одночасно здійснювалися спроби створення словацької літературної мови. Незначна за чисельністю інтелектуальна еліта обох народів створила умови для національного відродження і водночас для диференціації двох споріднених, але відмінних етнічних одиниць.

Перебуваючи в опозиції до режиму К. Меттерніха, чехи співробітничали з німецькими демократичними організаціями. Вони продовжували працювати спільно і після того, як у березні 1848 р. революційна хвиля досягла Богемії. Німецькі та чеські демократи були переконані в необхідності реорганізації абсолютизму і проведення демократичних соціально-політичних реформ, широкої автономії у складі відновленої монархії. Однак значні розбіжності спостерігалися в питаннях національного об'єднання. Німці виступали за утворення об'єднаної Німеччини і взяли участь у роботі Франкфуртського парламенту. Чеські ж демократи, лідерами яких були Ф. Палацький, К. Воровський, Ф. Рігер, вбачали небезпеку як в ідеях, що виходили з Франкфуртського парламенту, так і в ідеях об'єднання німецьких земель під егідою Австрії.

Спочатку вони висунули ідею створення парламенту Богемії з майбутнім перетворенням його на Генеральну асамблею Богемії, Моравії та Сілезії. Пізніше запропонували скликати з'їзд представників усіх слов'янських народів імперії. Він почав свою роботу в Празі у червні 1848 р. Провідну роль на з'їзді відігравав Ф. Палацький, який обстоював ідею австрославізму. Слов'янський з'їзд насторожено зустріли австрійці, німці та угорці. 17 червня, після декількох сутичок пражан з австрійськими військами, австрійський комендант Праги розігнав слов'янський з'їзд і придушив повстання празьких революціонерів.

Чеські демократи зосередились на роботі австрійського рейхстагу, де намагалися скоординувати свої дії з депутатами від інших національних областей імперії та закласти в конституцію федеративні ідеї. Після Відня рейхстаг працював у м. Кромериці. Федеративні ідеї були закладені в проект конституції, однак їх не прийняли радники імператора Франца Йосифа і в березні 1849 р. рейхстаг було розпущено. Монархічний уряд поступово почав згортати залишки конституціоналізму.

Націоналізм угорських демократів відштовхнув від них демократичних лідерів Словаччини. "Адвокати в Пешті" відмовилися офіційно підтвердити повагу до прав словаків і не дозволили створити місцевий сейм, натомість наказали заарештувати діяча словацького відродження Л. Штура. Словаки створили Національну раду, яка стала союзником габсбурзької монархії й навіть ухвалила рішення про відправлення збройних загонів на придушення угорської революції.

Поразка революції в Угорщині ознаменувала завершення революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії. Почалася поступова реставрація монархічних інститутів влади та ліквідація демократичних завоювань. Нарешті у 1851 р. було скасовано конституцію 1849 р.

Німеччина