Розділ «Якобінська диктатура»

У липні 1793 р. дворянка Шарлотта Корде вчинила терористичний акт - кинджалом заколола хворого Ж. Марата, вважаючи його головним організатором терору. Терористичні акти проти якобінців скоювалися також в інших містах Франції. Це стало приводом для проведення якобінцями жорстокої внутрішньої політики. Початком терору стали декрети Конвенту 1794 р. Усіх незгодних з політикою якобінців назвали "ворогами народу". Прихильники Ж. Ебера (еберисти) розпочали боротьбу з релігією. Приміщення церков і храмів стали зачиняти і перетворювати на світські установи. Проте наступ на релігію тривав і християнство було замінено "Культом розуму", центром якого став "Храм розуму" - паризький собор Нотр-Дам. Першими жертвами терору стали політичні противники якобінців - 24 березня на гільйотину відправили лідера Клубу кордельєрів Ж. Ебера, його прибічників П. Шомета, Жака Ру та ін. У квітні було страчено "поблажливих" - Ж.Ж. Дантона, Б. Демулена та їхніх товаришів. Влада фактично опинилася в руках М. Робесп'єра, Л. Сен-Жюста і Ж. Кутона. До липня 1794 р. тільки у Парижі було гільйотиновано 1251 "підозрюваного". 10 липня прийняли декрет, який прискорював і спрощував винесення вироків без юридичних формальностей. Було проведено реформу революційного трибуналу, за якою для звинувачення вистачало лише "моральних доказів". На ешафот відправляли дворян, священиків, промисловців і торговців, які порушили закони про максимум. Паризькі санкюлоти вітали ці страти. Якобінський Конвент ухвалив так звані вантозькі декрети про розподіл між біднотою майна "ворогів народу" і "підозрілих".

Наростання терору, неконтрольовані розправи санкюлотів із "підозрілими" тривожили не тільки політиків, які об'єдналися проти якобінців у Конвенті, а й простих трудівників. Справджувалися слова Ж.Ж. Дантона про те, що справу революції послаблює "суворість наших принципів, які лякають багатьох людей".

Терор усередині країни розгортався на фоні приголомшливих успіхів республіканської армії у боротьбі з силами антифранцузької коаліції. Це стало можливим завдяки зміцненню армії. Військове бюро Комітету громадської безпеки на чолі з Л. Карно провело низку реформ: а) було введено обов'язкову військову та трудову повинність для всього населення, що дало змогу збільшити військо майже до 1 млн осіб, що сприяло проведенню активних наступальних операцій; б) головним принципом забезпечення армії стали реквізиції продовольства у цивільного населення; в) була застосована так звана амальгама - старі батальйони королівських військ сполучили з батальйонами новобранців і так поєднали воєнний досвід і революційний ентузіазм молоді; г) військове командування поставили під контроль політичних комісарів; д) просування по службі здійснювалося не за ознакою шляхетного походження, а за хоробрість і заслуги. На командні посади призначалися молоді талановиті воїни, які згодом стали знаменитими воєначальниками. У ході бойових дій республіканська армія почала застосовувати тактичне нововведення - розсипний стрій стрілків замість лінійного з активним використанням природного ландшафту.

На початку 1794 р. усю територію республіки було звільнено від окупантів. У червні французька армія завдала вирішальної поразки силам коаліції поблизу Флерюссі. Перейшовши в наступ, французька армія під командуванням Журдана незабаром завдала поразки австрійцям у Бельгії. Невдало для коаліції завершилась і спроба британців вторгнутися у Францію через Тулон і Кіберон.

Успіхи на фронтах не змінили ставлення більшості Конвенту до терору. У ньому переважали представники "нової буржуазії", що нажила своє багатство під час революції та бажала повалення диктатури якобінців, які виступали за обмеження великих капіталів. Народжена в роки революції буржуазія виступила проти продовження революції, хаосу і розрухи як наслідку постійної війни з коаліціями європейських держав, вимагала стабілізації внутрішнього становища, встановлення твердої влади. П. Баррас, Ж. Фуше, Ж. Тальєн та ін. організували змову проти Робесп'єра та його прихильників.

27 липня 1794 р. (9 термідора П року Республіки за революційним календарем) М. Робесп'єр, його брат Огюстен, Ж. Кутон, Л. Сен-Жюст та ін. були заарештовані. За допомогою начальника в'язниці представники окремих секцій і Комуни Парижа звільнили заарештованих і доставили їх у міську ратушу. На допомогу М. Робесп'єру прийшли загони 16 секцій із 48, однак диктатор не зміг організувати опір Конвенту і вночі загони розійшлися. Тоді озброєний загін змовників увірвався до ратуші й розправився над прибічниками М. Робесп'єра. Невдовзі Робесп'єра і понад 100 активних якобінців було страчено.

Так закінчилася якобінська диктатура, яка не принесла народу Франції очікуваних добробуту, свободи, рівності та спокою.