Таким чином, кислотність ґрунтів залежить від вмісту в ґрунтовому розчині обмінних іонів гідрогену, алюмінію, кальцію та інших іонів ґрунтового поглинаючого комплексу. Надлишок іонів гідрогену та алюмінію призводить до закислення, а іонів натрію – до залуговування. Загалом, кислотність ґрунту зумовлюється різними абіотичними факторами, серед яких варто виділити також:
• властивості материнських порід;
• склад ґрунтових вод;
• кліматичні умови.
Наприклад, граніт дає продукти вивітрювання з кислою реакцією, а деякі ґрунтові води спричиняють лужність через насиченість їх вапном. При значних опадах і нестачі тепла розпад органічних решток проходить з утворенням розчинних органічних кислот, які надають ґрунту кислу реакцію, що підсилюється нестачею вапна. Це характерно для Полісся України при утворенні підзолистих ґрунтів під хвойними лісами. Поліські лісові ґрунти мають pH близько 5, а на торф'яних болотах -3,5-4,5.
Рослинний покрив також активно впливає на зміни кислотності ґрунтів. Так, звичайні для України ялина та сосна, містять у шпильках смоляні кислоті, які дають кислі продукти розпаду. Шпильки модрини, навпаки, акумулюють багато вапна, тому реакція ґрунту під ними більш лужна. Сильнолужне середовище (pH 9,2 – 9,9) створюють у верхніх горизонтах ґрунту пустельні рослини – саксаули, черкеси.
Загальновідомо, що нормальне протікання метаболічних процесів у рослин і всіх ґрунтових організмів може відбуватися лише в межах оптимального значенні pH. Залежно від напряму та розвитку ґрунтоутворювального процесу вплив кислотності на рослини проявляється по-різному. До рослин, які зростають на дуже кислих (pH 4 – 4,5) субстратах, слід віднести мохи зозулин льон і сфагнуми, журавлину болотну та дрібноплідну. Більшість рослин успішно розвиваються на слабокислих (льон, картопля, пшениця, кукурудза, люпин) та нейтральних (соняшник, люцерна, бавовник, огірки) ґрунтах. Вплив кислотності на рослини модифікується іншими мінеральними складовими грунтового розчину. Якщо в грунтовому розчині є іони кальцію і його буферність висока, то шкідливий вплив кислотності ґрунту зменшується, а якщо в розчині є іони алюмінію, феруму і мангану, то її токсичність для рослин і ґрунтових мікроорганізмів збільшується.
Ґрунтове повітря необхідне для нормального проходження фізіологічних процесів у кореневій системі рослин. Його кількість у порах визначається особливостями структури ґрунту і водним режимом. У сухих умовах усі проміжки між частками ґрунту заповнені повітрям, по мірі збільшення вологості, воно витісняється водою. Ґрунтове повітря, на відміну від атмосферного, містить більше вуглекислого газу. Між складом ґрунтового повітря і складом ґрунтового розчину існує певний зв'язок, адже деякі гази розчинні. Тому із зміною складу ґрунтового повітря змінюється і склад ґрунтового розчину. З іншого боку, між ґрунтовим розчином і колоїдним комплексом також існує зв'язок (ці дві системи в сукупності створюють буферність ґрунту). Таким чином, завдяки ґрунтовому повітрю, ґрунтовому розчину та ґрунтовому колоїдному комплексу утворюється взаємозв'язана система, яка реагує на зміни будь-якого її компоненту.
Живі організми ґрунту представлені різними систематичними групами – бактеріями, актиноміцетами, ціанобактеріями, грибами, водоростями, лишайниками, вищими рослинами, безхребетними та хребетними тваринами. Всі вони займають певне місце у загальному кругообігу речовин в природі. Вони розкладають органічні та складні неорганічні речовини, роблячи їх доступними для кореневого живлення рослин. Ґрунтові мікроорганізми – важливий компонент процесу ґрунтоутворення. Серед гетеротрофних організмів суші найбільша біомаса ґрунтових мікроорганізмів. Кількість прокаріотів у ґрунті вимірюється сотнями тисяч, мільйонами і навіть мільярдами в 1 г. Це бактерії, актиноміцети, ціанобактерії (синьо-зелені водорості) та деякі інші групи. Еукаріотична мікрофлора представлена мікроскопічними грибами, водоростями та безхребетними.
Близько 70 % ґрунтової мікрофлори припадає на бактерії. Завдяки маленьким розмірам, на фоні великої чисельності, створюється величезна площа дотику з ґрунтом, що забезпечує високу активність хімічних процесів. В умовах орного ґрунту поверхня мікроорганізмів перевищує площу, на якій вони знаходяться в 500 разів (5 • 106 м2 поверхні на 1 га або на 104 м2 площі). До найважливіших фізіологічних груп належать целюлозолітичні бактерії. Ці аеробні та анаеробні мікроорганізми беруть активну участь у мінералізації рослинних решток, розкладаючи целюлозу клітинних стінок. Ґрунтові бактерії відіграють важливу роль у кругообігу нітрогену. Бактерії амоніфікатори розкладають складні нітрогенвмісні сполуки з утворенням аміаку, нітрифікатори окислюють аміак до солей нітратної та нітритної кислот, денітрифікатори – відновлюють нітрати до молекулярного азоту. Особливе місце належить азотфіксуючим бактеріям (азотобактер, клостридіум, бульбочкові бактерії), які здатні зв'язувати атмосферний азот. Крім перерахованих, в ризосферній зоні мешкає багато інших мікроорганізмів, які мають важливе значення для живлення рослин. Деякі з них вступають з рослинами в симбіоз – бульбочкові бактерії, мікориза.
Ризосфера (від грецьк. rhiza – корінь, spheria – область, шар) – шар грунту завтовшки 2-3 мм, який безпосередньо прилягає до коріння рослин і містить велику кількість мікроорганізмів, головним чином, бактерій, грибів і актиноміцетів.
Активну участь у розкладанні органіки приймають також актиноміцети і гриби. Вони практично ідентичні екологічно, дещо подібні морфологічно, але принципово різні біологічно. Актиноміцети – це прокаріоти, здатні утворювати міцелій, гіфи якого розходяться у вигляді променів (застаріла назва – променисті гриби). Більшість актиноміцетів – сапрофіти, в 1 г родючого ґрунту їх міститься 10-20 мільйонів. Вегетативне тіло грибів також утворене міцелієм, але з еукаріотичних клітин. Гриби живляться готовими органічними сполуками, які дістають осмотично з живих організмів (паразити) або з субстрату (сапрофіти). Серед останніх найчастіше зустрічаються плісняві гриби, дріжджі та ті, які утворюють плодові тіла. Гриби можуть бути симбіонтами водоростей (лишайники) або вищих рослин (мікориза). Симбіоз з вищими рослинами властивий і азотфіксуючим актиноміцетам (вільха чорна). Маючи різноманітні ферментні комплекси, актиноміцети і гриби здатні розкладати складні органічні сполуки, виділяти фізіологічно активні речовини, пригнічувати розвиток інших мікроорганізмів. Все це впливає на мінеральне живлення рослин та процеси ґрунтоутворення. Біомаса грибів і актиноміцетів, як правило, дещо менша ніж бактерії, але у лісових ґрунтах можуть бути виключення. Опад хвойних лісів дуже бідний на нітроген і зольні елементи. Крім того, він містить важкодоступні для бактерій хімічні сполуки, серед яких є бактерицидні. Тому в таких умовах розклад органічних речовин відбувається за допомогою грибів.
Мікроскопічні ґрунтові водорості – група нижчих рослин, що живуть у ґрунті. До них належать одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні форми з різних систематичних груп, переважно з відділів синьо-зелених (ціанобактерії), зелених, жовто-зелених та діатомових. Велика кількість мікроскопічних грунтових водоростей розвивається у поверхневих шарах до глибини 1 м. Деякі можуть проникати з водою по корінню рослин або з ґрунтовими тваринами на глибину до 1,5 – 2 м. Водорості перебувають у тісному зв'язку з грунтовим середовищем і відіграють важливу роль у житті ґрунту. Як продуценти, вони сприяють нагромадженню органічної речовини в ґрунті та його аерації, стають їжею для гетеротрофів та стимулюють мікробіологічну активність грунту. Вони приймають участь у руйнуванні мінералів та синтезі нових мінеральних та органічних сполук, впливають на структуру ґрунту.
Ґрунт є середовищем для проживання великої кількості різних тварин, починаючи з найпростіших і закінчуючи ссавцями. Частина з них харчується рослинами і рослинними рештками, решта є хижаками. Найпоширенішими у ґрунті є дощові черв'яки, багатоніжки, личинки двокрилих і жуків, дорослі жуки, молюски, терміти, мурашки. Загальна біомаса ґрунтових безхребетних, в залежності від умов існування, коливається від 200 до 1500 і може сягати 4000 кг/га. їх роль у ґрунті полягає у:
• подрібненні рослинних решток, що забезпечує більш швидкий їх розпад;
• перемішуванні рослинних решток з мінеральною частиною ґрунту;
• біохімічному перетворенню решток.
Таким чином, аналізуючи основні характеристики ґрунтів, які впливають на життєдіяльність рослин, потрібно відмітити, що вони не існують ізольовано. Саме комплексна дія різних чинників визначає умови існування рослинних організмів у ризосфері. Але так чи інакше, роль та значення кожного з них конкретно для рослин виявляється досить чітко.
Хімічні елементи, необхідні для мінерального живлення рослин
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні характеристики ґрунтів“ на сторінці 3. Приємного читання.
