Гумус (від лат. humus – земля) – найважливіша частина органічної речовини грунту, що утворюється в результаті життєдіяльності грунтових мікроорганізмів, які розкладають мертві рештки рослин і тварин.
Гумус має темне забарвлення, містить гумінові кислоти та фульвокислоти і основні елементи живлення рослин. Безпосередньо рослинами він не засвоюється. Під дією мікроорганізмів органічна маса зі складних сполук перетворюється на легкодоступні для рослин форми. Таким чином, гумус є резервом і постачальником елементів живлення рослин. Він характеризується високою вологоємністю, тому може утримувати значну кількість вологи. Темний колір забезпечує гумусу добре прогрівання, що в свою чергу, створює умови для активної діяльності мікроорганізмів. Гумус покращує структуру грунту, оскільки склеює мінеральні частинки. Вміст гумусу в різних типах грунтів наступний:
• підзолисті грунти – 1 – 3 %;
• звичайні чорноземи – 7 – 8 %;
• тучні чорноземи – 8 – 12 %.
Для живлення рослин важливе значення має співвідношення гумінових кислот і фульвокислот, оскільки від цього залежить біохімічна активність грунтових мікроорганізмів. В більш багатих
грунтах вміст гумінових кислот вищий. Зі збільшенням вмісту гумусу зростають продуктивність та видове різноманіття фітоценозів (рис. 6.2).
Для мінерального живлення рослин велике значення має вміст у грунті колоїдів. Це найдрібніші частки грунту, з якими пов'язана його родючість. Ґрунтові колоїди поділяються на:
• мінеральні – дуже дрібні частинки, які утворилися внаслідок вивітрювання гірських порід;
• органічні – ті, що утворилися в період розпаду органічних решток.
Рис. 6.2. Динаміка структури лісового фітоценозу в залежності віз багатства ґрунту
А – бори С – сугруди
В – субори D – груди
Серед перших найпоширенішими є різноманітні грунтові мінерали (глини), колоїдна силіцієва кислота, колоїди гідратів оксидів феруму та алюмінію. Органічні представлені гумусом та різними білковими речовинами. Органічні та мінеральні колоїди містяться в грунті не роздільно, а у вигляді органо-мінеральних комплексів, де грунтовий розчин є дисперсійним середовищем, а тверді колоїдні частки – дисперсійною фазою. Однією з особливостей грунтових колоїдів є те, що вони можуть перебувати в ґрунті як у стані розчину (золю), так і в стані осаду (гелю). Перехід з однієї форми в іншу залежить від наявності розчинів електролітів. Завдяки малим розмірам часток, грунтові колоїди мають величезну поверхню (наприклад, сумарна поверхня колоїдних часток 1 см3 ґрунту становить біля 6 000 м2). Цим пояснюється їх значна здатність до фізичної адсорбції – поглинання та утримування води та розчинених у ній поживних речовин. Ґрунтові колоїди зумовлюють консистенцію, більшість фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунту. Експериментально доведено їх вплив на обмін вуглеводів у проростках злаків. Ґрунтові колоїди зумовлюють одну з найважливіших властивостей ґрунту – його вбирну здатність.
Вбирна здатність ґрунту – це здатність ґрунту вбирати гази, розчинені речовини, а також затримувати тверді частинки з рідин, які просочуються крізь ґрунт тощо. Розрізняють механічну, фізичну, хімічну, фізико-хімічну та біологічну вбирну здатність ґрунту.
Хімізм грунтового розчину визначається кислотністю, кількістю та складом розчинених в ньому іонів. Розрізняють актуальну і потенціальну кислотність грунту. Актуальну визначають як від'ємний десятковий логарифм концентрації вільних іонів гідрогену в грунтовому розчині (pH). В різних ґрунтах актуальна кислотність коливається в межах від pH 3 до pH 11, тобто концентрація іонів гідрогену змінюється від 10-3 до 10-11 ммоль/л. Ґрунти з pH 3-4 називають сильнокислими, з pH 4 – 5 – кислими, з pH 5-6 – слабокислими. Нейтральний ґрунт має pH 6 – 7, а лужний – pH 8-11. Високою кислотністю характеризуються болотні та підзолисті ґрунти, а лужністю – солонці. Чорноземи мають значення pH, близьке до нейтрального. В потенціальній кислотності розрізняють:
• обмінну кислотність, зумовлену увібраними іонами гідрогену, які здатні на обмін з катіонами нейтральних солей;
• гідролітичну кислотність, зумовлена увібраними іонами гідрогену, які не витісняють катіони нейтральних солей, але здатні заміщуватися основами лугів або гідролітично лужних солей.
В Україні у значних кількостях обмінна кислотність зустрічається лише в бурих лісових грунтах Криму і Карпат та деяких інших. Гідролітичну кислотність мають всі кислі ґрунти України. В дерново- підзолистих ґрунтах вона в 2 – 3 і більше разів вища, ніж у бурих лісових та поверхнево-оглеєних.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні характеристики ґрунтів“ на сторінці 2. Приємного читання.
