Розділ 42

Стоячи зверху на сходах, Майя зосередилась, відсапнула та приготувалася до тривалої безперервної боротьби. Її батько та Благословенна Мати завжди підкреслювали різницю між здатністю бачити ворога й здатністю його відчувати. Більшість людей живуть, пасивно споглядаючи те, що відбувається довкола них. Але в бою конче слід послуговуватись усіма органами чуття, зосереджуватися на супротивникові й передбачати його наступний крок.

Першу секцію сходів Майя долала повільно, наче учениця, котра не хоче повертатися до класної кімнати. Але зачувши, що внизу хтось ворушиться, вона прискорила швидкість, перестрибуючи відразу через дві сходинки. Один з охоронців комісара важко тупцював нагору, і вона застукала його зненацька, загнавши йому меча між ребра. За кілька секунд вона вже була в коридорі першого поверху, де на її шляху постали ще двоє вовків. Одного вона рубонула по шиї й, ухилившись від удару палицею, проштрикнула другому живіт.

Міцно стискаючи меч, Майя вскочила в аудиторію. Один з охоронців стояв на вході. Вона з розмаху заколола його та стрибнула на маленьку сцену. Комісар вибіг із-за столу, вихоплюючи револьвер. Але не встиг він прицілитись, як Майя різко змахнула мечем і ударом зверху відрубала йому руку. Комісар заверещав, однак Арлекін другим ударом змусила його замовкнути навіки.

Обернувшись, вона побачила Ґабріела в інвалідному візку. Коли Майя розрізала мотузки на його руках, він розплющив очі.

— З тобою все гаразд? — спитала вона. — Ти можеш підвестися?

Поки Ґабріел намагався їй щось сказати, у дальньому кутку аудиторії рипнули двері. До кімнати ввійшли четверо озброєних людей, а за кілька секунд — іще декілька. Арлекінові протистояли шестеро вовків. Семеро. Восьмеро. Дев’ятеро.