Розділ 42

Комісар змахнув рукою, наче проганяючи набридливу муху. Один з його прислужників вибив з-під приречених стільці, і вони повисли, задихаючись, у повітрі. Натовп ревів від захвату й усіляко над ними знущався. Коли страчені нарешті припинили сіпатися, комісар підніс руки долонями догори, і юрма вгамувалася.

— Будьте пильними, мої вірні вовки. Слідкуйте за тими, хто вас оточує. Ще не всіх зрадників викрито, не всіх відступників знищено.

Попри те, що чоловіка в синьому костюмі вважали за ватажка вовків, він увесь час знервовано вертів головою, наче постійно очікуючи нападу.

Злізши з авта, він поспішив назад до школи з Ґабріелом та своїми охоронцями.

Поки натовп розбрідався на всі боки, Майя залишалась у схованці. Під час страти члени патрулів здавалися єдиними та згуртованими, але тепер вони підозріло позирали один на одного. Двох страчених залишили висіти, а останні з присутніх трохи затрималися, щоб поцупити їхні черевики.

Коли ж, зрештою, всі розійшлися, Майя перетнула вулицю й увійшла до будинку напроти школи. Сходи було пошкоджено вибухом, і від них залишився металевий каркас із нечисленними щаблями. Чіпляючись руками та ногами, Майя видерлася нагору й, перестрибнувши проміжок трохи більше як три фути завширшки, опинилася на даху школи.

Увійшовши до коридору третього поверху, вона побачила там кістлявого бородатого чоловічка, прикутого ланцюгом до батареї опалення. На його шиї в нього виднілася зелена шовкова краватка. Вона була затягнута так міцно, що нагадувала радше петлю для повішення.

Чоловічок виглядав непритомним, але коли Майя тицьнула його мечем, він розплющив очі й посміхнувся.

— Ви жінка? Здається, що жінка. А я — Пікерінґ, дамський кравець.

— Я шукаю чоловіка в інвалідному візку. Де вони його...

— Це Ґабріел. Бачу, всі хочуть поговорити з прибульцем.

— Так де ж мені його знайти?

— Унизу, в колишній аудиторії.

— А скільки там охоронців?

— У всьому будинку їх близько дюжини або трохи більше, але в аудиторії є лише кілька. Комісар не довіряє своїм вовкам.

— Ви можете мене туди провести?

Пікерінґ похитав головою.

— Вибачте. Я не можу поворухнути ногами.

Майя кивнула й повернулася, щоб піти.

— Запам’ятайте моє ім’я. Я — Пікерінґ, друг Ґабріела, — попросив чоловічок.