Розділ 41

Неш здивувався.

— Коли?

— Рано-вранці, коли ти ще спав. Брати незадоволені твоєю відмовою піти у відставку.

— А чому це я мушу йти у відставку? Те, що трапилося вчора в Берліні, не має до мене ніякого стосунку. Провину на це треба покласти на німців та Буна, бо він відповідає за безпеку.

— Ви — голова організації, але не бажаєте брати на себе відповідальність, — озвався Майкл. — Не забувайте також, що кілька місяців тому стався аналогічний напад і ми втратили квантовий комп’ютер.

— Чому це ви кажете «ми»? Ви що, є членом правління?

— Так. Тепер Майкл — член правління, — відповіла місіс Брюстер.

Генерал Неш люто вирячився на Буна.

— Не забувайте, хто взяв вас на роботу, Буне. У цій організації командую я, тому й наказую вам заарештувати цих двох, відвести їх до підвалу й там замкнути. Я скличу нараду Братів якомога швидше.

— Ти мене не зрозумів, Кеннарде, — роздратовано сказала місіс Брюстер, наче вчителька, що шпетить нетямущого учня. — Правління вже збиралося сьогодні вранці й ухвалило рішення. Одностайно. Сьогодні ми вже не маємо виконавчого директора. І це не підлягає обговоренню. Прийми звання почесного члена, і ми призначимо тобі пенсію або дамо іншу керівну посаду.

— Ви хіба не розумієте, з ким розмовляєте? — спитав Неш. — Я негайно зателефоную президентові Сполучених Штатів та прем’єр-міністрам трьох країн.

— А ось це якраз нам і не потрібно, — відповіла місіс Брюстер. — То є наша внутрішня справа, яку не слід обговорювати з союзниками.

Якби Неш тихо сидів, Бун дозволив би йому й далі говорити. Але генерал підскочив і відштовхнув стілець, немов збираючись побігти в бібліотеку й зателефонувати до Білого дому. Майкл глянув на Буна. Настав час виконувати наказ.

Бун кивнув найманцям. Румуни вхопили Неша за руки й міцно притиснули їх до столу.

— Ви здуріли! Зараз же відпустіть мене!

— Хочу пояснити дещо, — сказала місіс Брюстер. — Я завжди вважала тебе за друга, Кеннарде. Проте не забувай: усі ми відповідальні за спільну справу, нашу вищу мету.

Бун підійшов до Неша ззаду, розкрив пластмасову коробочку й дістав шприц. Отрута була в скляній ампулі невеличкого розміру. Проткнувши запобіжну герметичну кришку, він набрав у шприц прозору рідину. Кеннард Неш озирнувся та зрозумів, що на нього чекає. Несамовито лаючись, він спробував вирватись. Тарілки та столове срібло полетіли на підлогу, а миска з супом розбилася.

— Спокійно! — промимрив Бун. — Не втрачай власної гідності. — І, встромивши шприц генералові в шию, впорснув отруту. Неш обм’як і впав. Його голова вдарилась об стіл, із рота потекла слина.

Бун глянув на своїх нових хазяїв.

— Лише дві-три секунди — і справу зроблено. Він мертвий.