Розділ 1

— Дякую, Ларсе, з рештою я розберуся сам.

— Погортавши кредитний архів, ти побачиш, що вона заплатила за візит до гінеколога. Може, подивимося, чи приймала вона протизаплідні пігулки? А може, аборт зробила?

— Дякую, не треба, — відповів Майкл.

Маленька червона пляма зникла з екрана, і він знов опинився наодинці з Кларисою. Несучи в руках маленький пластиковий пакет з косметикою, вона пройшла по магазину й стала на ескалатор. Майкл надрукував кілька нових напрямків і перемкнувся на іншу відеокамеру. Чоло Клариси закривало пасмо брунатного волосся, яке затуляло очі. Вона відкинула його рукою й обвела поглядом новий асортимент товарів. Майкл подумав, що вона, можливо, хоче придбати сукню для якоїсь особливої події. Звернувшись іще раз до Ларса, він дізнався адресу її електронної пошти.

Ковзнули й розчинились автоматичні двері, і до кімнати ввійшов Кеннард Неш. Відставний армійський генерал і колишній радник з національної безпеки, він зараз очолював виконком Братів. Своєю кремезною статурою та рвучкими манерами Кеннард Неш чимось нагадував Майклові футбольного тренера.

Майкл перемкнувся на іншу камеру спостереження — прощавай, Кларисо! — проте генерал устиг помітити молоду жінку. Він посміхнувся, як поблажливий батько, що застукав сина за читанням чоловічого журналу.

— Місцезнаходження? — спитав він.

— Париж.

— Вона приваблива?

— Безперечно.

Коли Неш наблизився до Майкла, його тон став серйознішим.

— Я маю новину, яка може тебе зацікавити. Містер Бун і його помічники щойно успішно завершили практичне дослідження комуни Нова Гармонія в Аризоні. Вочевидь, твій брат з Арлекіном побували там кілька місяців тому.

— А де вони зараз?

— Ми достаменно не знаємо, але дещо вже нам відомо. Аналіз електронної пошти, накопиченої в одному з переносних комп’ютерів свідчить, що Ґабріел, мабуть, перебуває лише за кілька миль звідси — теж у Нью-Йорку. Нам поки що не вистачає потужності комп’ютера, щоб обшукати ввесь світ, але ми можемо наразі зосередитися на конкретному місті.

Статус Мандрівника забезпечив Майклові певні здібності, котрі допомагали йому виживати. Коли він в особливий спосіб розслаблявся — не думав, а просто спостерігав, — йому вдавалось уповільнити своє сприйняття настільки, що він устигав помітити миттєві зміни виразу на чиємусь обличчі. Майкл бачив, коли хтось брехав, міг угадувати думки та почуття, що їх люди зазвичай намагалися приховати у своїх повсякденних стосунках.

— Скільки часу знадобиться, щоб знайти мого брата? — спитав він.

— Не знаю. Проте ми зробили великий крок уперед. Досі ми шукали їх і в Канаді, і в Мексиці. Ніколи не думав, що вони подадуться до Нью-Йорка. — Неш тихо розсміявся. — Ця молода Арлекінка просто навіжена.

Раз — і Майклів мозок уповільнив плин часу. Він устиг побачити вагання в посмішці Неша. Швидкий погляд ліворуч. А потім — ледь помітне, злегка презирливе викривлення губів. Може, генерал і не брехав, але, без сумніву, приховував якийсь факт, котрий давав йому змогу почуватися зверхньо.

— Нехай роботу в Аризоні завершить хтось інший, — сказав Майкл. — Гадаю, Бунові слід негайно вирушати до Нью-Йорка.

І знову Неш посміхнувся — як гравець у покер, що мав на руках самі козирні карти.