Розділ 32

— Вам видніше. Можете трохи погуляти. Тут є одна ірландка, якій, можливо, закортить повернутися з нами до Лондона.

Вибравшись із гелікоптера, Голліс глянув через кам’янистий схил на монастир. «Де ж Віккі? — подумав він. — Хіба ж їй не сказали, що я прилечу?»

Замість Віккі Голліс побачив Еліс, яка бігла до гелікоптера. За нею йшла черниця, а кілька ярдів позаду — жінка з темно-рудим волоссям. Еліс підбігла до Голліса першою та стала на камінь, щоб зрівнятися зростом. Її волосся позаплутувалось, а черевики були закаляні.

— А де Майя? — спитала вона.

Голліс уперше почув її голос.

— Майя в Лондоні. З нею все гаразд. Не хвилюйся.

Еліс сплигнула з каменя й побігла вгору. За нею, засапавшись, подалася повненька черниця. Вона привіталася з ним кивком голови, і Голлісові здалося, що він помітив сум у її очах. Але черниця швидко пішла, і він побачив перед собою Благословенну Матір.

Арлекін-ірландка була в чорних вовняних штанях і шкіряній куртці. Вона виявилася меншою на зріст, аніж думав Голліс, а вираз її обличчя був гордовитим і зверхнім.

— Ласкаво просимо вас на Скелліґ Колумба, містере Вілсон, — сказала вона.

— Спасибі, що підкинули на гелікоптері.

— Сестра Джоанна з вами не говорила?

— Ні. А мусила? — Голліс зиркнув додолу, на монастир. — А де Віккі? Якщо чесно, то я прибув сюди, щоб з нею побачитись.

— Звичайно ж. Ходімо.

Голліс пішов слідом за Арлекіном униз, до схожих на вулики хатин на другій терасі. У нього виникло таке відчуття, наче сталась автокатастрофа і йому збиралися показати рештки розбитої автомашини.

— Вам доводилося діставати дуже сильні удари, містере Вілсон?

— Звісно. Я професійно виступав у Бразилії.

— І як вам удавалося витримати ці удари?

— Якщо не можеш уникнути чийогось кулака, то треба намагатися рухатись разом з ним. Коли ж стояти як стіна, то тебе зіб’ють з ніг.

— Добра порада, — сказала Благословенна Мати, зупинившись перед входом до хатини. — Два дні тому на острів прилетіли в гелікоптерах найманці Табула. Черниці та дівчинка сховалися в печері, але міс Фрезер залишилася тут. Вочевидь, щоб захистити Мандрівника.

— А де ж вона? Що сталося?