Розділ 27

Поклавши ліхтарик на виступ, Майкл підійшов ближче до батькового тіла. З його рота вилітали хмаринки пари й танули в холодному повітрі. Ще ніколи у своєму житті він так сильно не зосереджувався на одному-єдиному моменті. «Ну ж бо, зроби це, — подумав Майкл. — П’ятнадцять років тому він утік. А тепер він може зникнути назавжди».

Він знову простяг руку й підняв батькове повіко. На нього дивилося блакитне око без будь-яких ознак життя в темній зіниці. Майкл почувався так, наче він стоїть біля мерця, — і в цьому була основна проблема. Хай би де зараз перебував його батько, Майкл хотів зустрітися ним віч-на-віч і змусити його зізнатися, що він покинув свою родину напризволяще. Знищення його порожньої оболонки нічого не дасть; Майкл не матиме від цього повної насолоди.

Раптом його свідомість просякнув спогад про бійку на шкільному подвір’ї, коли він іще був підлітком. Щойно Майкл завдав кілька ударів руками та ногами своєму супротивникові, той упав на землю й затулив обличчя руками. Але цього було не достатньо. Це було не те, чого прагнув Майкл. Він хотів цілковитої покори. Страху.

Майкл узяв ліхтарик і піднявся до заляпаної кров’ю кімнати, де на нього чекали двоє найманців та Бун.

— Покладіть тіло в один з гелікоптерів, — скомандував він. — Ми заберемо його з острова.