Розділ 14

— Гаразд, Майє. Ми пристаємо на твою пропозицію, — сказав Голліс. — Арлекінам завжди кортить командувати. Дай нам хвилину — ми з Віккі порадимось.

Поки Голліс та Віккі перемовлялися, сидячи на лаві, Майя підійшла до вікна та глянула на цвинтар Св. Раймонда потойбіч вулиці. Цвинтар був так само переповненим та похмурим, як і все місто: надгробки, стели та смутні янголи були щільно скупчені, наче на дешевому розпродажі.

Те, що Голліс і Віккі були тепер коханцями, усе змінило, віднині вони завжди будуть разом. «Якщо їм вистачить розуму, — подумала Майя, — то вони втечуть і від Табула, і від Арлекінів». Це — безкінечна війна без шансу на перемогу.

— Ми вирішили, — озвалася нарешті Віккі. Повернувшись, Майя помітила, що двоє закоханих уже сидять нарізно. — Я їду з тобою та Еліс до Лондона.

— А я залишусь у Нью-Йорку, щоб Табула думали, наче Ґабріел і досі тут, — сказав Голліс. — А поки я буду тут, ви, потрапивши до Англії, придумаєте, як витягти мене звідси.

Майя схвально кивнула. Голліс не був Арлекіном, але вже почав на нього скидатися.

— Слушна думка, — мовила вона. — Проте будь обережним.

Відповідаючи, Голліс глянув не на неї, а у вічі Віккі:

— Звісно, я буду обережним. Обіцяю.