Розділ 92

— Отже, виходить, що життя — не єдиний приклад упорядкованості у всесвіті. Неживі молекули весь час складаються у складні структури.

На екрані з’явився колаж фотографій: вихор, сніжинка, хвилясте русло річки, кристал кварцу, кільця Сатурна.

— Як ви бачите, іноді всесвіт організує матерію — здається, це пряма протилежність ентропії. — Едмонд зітхнув. — То що ж? Усесвіту більше подобається порядок — чи хаос?

Знову з’явився Едмонд. Тепер він ішов стежкою до славнозвісного купола Массачусетського технологічного інституту.

— Більшість фізиків стверджують, що відповіддю є хаос. Ентропія справді панує, і всесвіт постійно дезінтегрується в бік безладу. Сумна думка… — Едмонд помовчав і з усмішкою подивився на глядачів. — Але сьогодні я прийшов сюди зустрітися з перспективним молодим фізиком, який вважає, що є поворот… такий поворот, який може нам дати розгадку таємниці першопочатку життя.

——

«Джеремі Інґленд?»

Ленґдон був вражений: він зрозумів, якого фізика Едмонд має на увазі. Молодий — тридцять із чимось — професор Массачусетського технологічного інституту зараз став гордістю бостонської наукової спільноти: він збурив світ, започаткувавши нову галузь біології — квантову.

За збігом обставин, Джеремі Інґленд і Роберт Ленґдон навчалися в тій самій приватній школі — Академії Філіпса в Ексетері, і Ленґдон уперше дізнався про молодого фізика з часопису тієї школи «Наші випускники». Стаття називалася «Адаптивна організація під дією розсіювання». Хоча Ленґдон лише проглянув її й далеко не все зрозумів, але професорові стало цікаво, що його однокашник є водночас і блискучим фізиком, і вірянином — ортодоксальним юдеєм.

Ленґдон почав розуміти, чому Едмонда так зацікавила праця Інґленда.

На екрані з’явився ще один чоловік, позначений як фізик Александер Ґросберґ з Нью-Йоркського університету.

— Ми покладаємо великі надії, — промовив Ґросберґ, — що Джеремі Інґленд визначив глибинний фізичний принцип, який спричинив появу життя і його еволюцію.

Ленґдон, почувши це, випростався, Амбра теж.

З’явилось інше обличчя.

— Якщо Інґленд зможе довести правдивість своєї теорії, — промовив лауреат Пулітцерівської премії історик Едвард Дж. Ларсон, — то його ім’я пам’ятатимуть вічно. Він може опинитися в одному ряду з Дарвіном.

«Боже мій». Ленґдон знав, що Джеремі Інґленд здіймає хвилю цікавості, але це вже було цунамі.

Карл Франк, фізик із Корнелльского університету, додав:

— Кожні приблизно тридцять років людство робить велетенський крок уперед… І, напевне, це один із таких кроків.

На екрані замигтіли заголовки:

ЗНАЙОМТЕСЯ: ВЧЕНИЙ, ЯКИЙ МОЖЕ ДОВЕСТИ, ЩО БОГА НЕМАЄ