Розділ 91

Знову з’явилося бурхливе первісне море з блискавками, вулканами й високими хвилями.

— Відтворення хімії океану треба симулювати на молекулярному рівні. Це десь так, як передбачати погоду, враховуючи точне розташування кожної молекули повітря в певний момент. Отже, пристойно змоделювати первісний океан можна тільки на комп’ютері, який розуміє не лише закони фізики стосовно руху, термодинаміки, тяжіння, збереження енергії і так далі, а ще й закони хімії, щоб можна було точно відтворити зв’язки, які утворює кожен атом у тому кипучому супі.

Тепер глядачам уже показували океан не згори, а з глибини за велетенського збільшення: у краплині води шумували віртуальні атоми й молекули, то з’єднуючись, то розпадаючись.

— На жаль, — промовив Едмонд, знову з’явившись на екрані, — така великомасштабна симуляція вимагає гігантської потужності процесора, якої не має жоден комп’ютер на землі. — Його очі знову радісно загорілися. — Жоден — крім одного!

Почулися звуки органа: залунав славнозвісний початок «Токати й фуги ре мінор» Баха — і на екрані з’явилося зображення величезного двоповерхового комп’ютера Едмонда.

— E-Wave, — прошепотіла Амбра, яка до того не могла спромогтися на слово.

Ленґдон дивився на екран. «Звичайно… це прекрасно».

Під драматичну органну музику Едмонд показав глядачам свій суперкомп’ютер: шалену екскурсію завершило відкриття «квантового куба». Орган вибухнув громоподібним акордом: Едмонд не шкодував ефектів.

— Головне, — відзначив він, — що E-Wave може відтворити експеримент Міллера — Юрі у віртуальній реальності надзвичайно точно. Я не міг змоделювати весь первісний океан, звичайно, так що створив таку собі замкнену п’ятилітрову систему, до якої вдавалися Міллер і Юрі.

На екрані з’явилася віртуальна посудина з хімічними речовинами. Вона більшала й більшала, доки її вміст стало можна розгледіти на атомному рівні: атоми носилися нагрітою сумішшю, з’єднувались і роз’єднувались під дією температури, електрики й руху.

— У цій моделі є все, що ми знаємо про первісний бульйон від часів експерименту Міллера — Юрі, зокрема й імовірна наявність гідроксильних радикалів від наелектризованої пари та сульфідів карбонілу від вулканічної активності, а також вияви теорій «зменшення атмосфери».

Віртуальна рідина на екрані й далі шумувала, у ній утворювалися групи атомів.

— А тепер прискормо процес… — радісно промовив Едмонд, і відео замелькотіло перед очима: утворювалися дедалі складніші сполуки. — За тиждень ми побачимо ті самі амінокислоти, які бачили Міллер з Юрі… — Тепер зображення рухалося ще швидше. — І ось… приблизно через п’ятдесят років ми починаємо бачити натяк на елементи РНК.

Усе кипіло, шумувало дедалі швидше.

— А тепер — іще швидше! — збуджено вигукнув Едмонд. Молекули на екрані з’єднувалися, структури ускладнювались, а програма накручувала сотні, тисячі, мільйони років. Усе мінилося з карколомною швидкістю, й Едмонд весело вигукнув: — І вгадайте-но, що в нас буде у пробірці?

Ленґдон з Амброю аж нахилилися до екрана.

Раптом радість Едмонда різко зникла.

— Абсолютно нічого… — промовив він. — Нема життя. Ніяких спонтанних хімічних реакцій. Ніякого моменту Творіння. Просто мішанина неживих речовин… — Він важко зітхнув. — Я б міг зробити тільки один логічний висновок…

Він печально поглянув у камеру.

— Щоб вийшло життя… необхідний Бог.