Розділ 70

— Так, Едмонд і сам цього не приховував, та й не приховав би: я знаю, які уявлення мав Блейк.

— І ви спокійно виставили на огляд тут цю книжку?

— Професоре, — з легкою усмішкою прошепотів священик, — це ж Саграда Фамілія. У цих стінах Ґауді звів докупи Бога, науку і природу. Нам тема цієї картини не в новину. — Його очі змовницьки зблиснули. — У нас не всі такі прогресивні, як я, а проте ви ж розумієте: християнство — це теж такий храм, який усе ще будується. — Отець Бенья лагідно всміхнувся, кивнувши до книжки. — Я тільки радий, що сеньйор Кірш погодився, що я можу не класти біля книжки картку з написом, кому вона належить. З огляду на його репутацію, я би просто не знав, як це пояснити, — а надто зважаючи на його сьогоднішню презентацію… — Бенья посерйознішав, на мить замовк. — Але ж я правильно розумію: вам потрібна не картинка?

— Ви маєте рацію. Ми шукаємо рядок із вірша Блейка.

— «Тигре, твій вогненний гнів в чорній пущі забринів»[76]? — припустив отець Бенья.

Ленґдон усміхнувся, на нього справила враження ерудиція отця Беньї, який пам’ятав в оригіналі найвідомішу поезію Блейка — релігійний шестистроф, у якому звучить питання, чи той самий Бог створив і лютого тигра, і сумирне ягня.

— Отче Бенья, — звернулася до настоятеля Амбра, уважно дивлячись під скло, — у вас часом немає з собою телефона чи ліхтарика?

— На жаль, ні. Може, я візьму лампадку з могили Антоніо?

— Прошу вас, будь ласка! Це дуже допоможе.

Бенья поспішив по світильник.

Щойно він відійшов, Амбра збуджено прошепотіла Ленґдонові:

— Роберте! Едмонд цю сторінку обрав не через картину!

— Як?

«Адже на сторінці 163 більше нічого немає».

— А це хитрість.

— Ти мене спантеличуєш, — відповів Ленґдон, вдивляючись у гравюру.

— Едмонд обрав сторінку сто шістдесят три, бо при цьому не можна не показати водночас і текст на сусідній сторінці — сто шістдесят два!

Ленґдон подивився наліво, намагаючись вчитатися в аркуш перед «Ветхим деньми». У тьмяному світлі він практично нічого не міг розібрати, крім того, що сторінка повністю списана від руки.

Бенья приніс лампадку і дав Амбрі, яка освітила нею книжку. М’яке сяйво залило відкритий том — і Ленґдон затамував подих.

Перед ним справді був текст — як і всі оригінали Блейка, рукописний, — із малюнками на полях, рамками й різними оздобами. А головне — на цій сторінці були красиво виписані поетичні строфи.