Розділ 59

Ленґдон дивився на скриньку в шафі.

«Оригінали обох “пророцтв” Блейка мали б друкуватися як великоформатні ілюстровані тексти!»

З надією Ленґдон присів перед шафою, відчуваючи, що саме в тій скриньці й має бути розгадка, яку вони з Амброю шукають у цьому домі, — вірш, котрий містить пророчий рядок із сорока семи знаків. Єдиним питанням лишалося те, чи позначив Едмонд у який-небудь спосіб свій улюблений фрагмент.

Ленґдон потягнувся до ручки шафи.

Замкнено.

Кинув погляд на гвинтові сходи, гадаючи, чи не варто просто збігати нагору й попрохати Вінстона перевірити твори Вільяма Блейка. Тепер уже сирен не було чути — натомість угорі торохтіли лопатями вертольоти, а на сходах будинку лунали голоси.

«Вони тут!»

Ленґдон придивився до шафи й звернув увагу на зеленкуватий відтінок сучасного музейного скла, захищеного від ультрафіолетових променів.

Він зняв піджак, накинув на скло, розвернувся і без вагання вдарив ліктем. Скло тихо хруснуло й розсипалося. Ленґдон обережно, щоб не порізатися, просунув руки в отвір і відімкнув шафу зсередини. Відчинив дверцята і обережно взяв шкіряну скриньку.

Не встиг Ленґдон навіть поставити скриньку на підлогу, як відчув: щось не те. «Вона занадто легка!» Таке враження, що повне зібрання Блейка майже невагоме.

Ленґдон поставив скриньку, обережно відчинив…

Як він і боявся — там нічого не було!

Важко дихаючи, він дивився в порожню скриньку. «І де ж, у чорта, поділася Едмондова книжка?!»

Професор уже збирався був закрити скриньку, аж раптом побачив, що до кришки щось приклеєно — елегантна картка кольору слонової кістки.

Ленґдон прочитав, що на ній написано.

Не вірячи власним очам, перечитав…

За мить професор Роберт Ленґдон мчав спіральними сходами на дах.

——

Тим часом на другому поверсі королівського палацу в Мадриді керівник служби електронної безпеки Суреш Бхалла тихо походжав апартаментами принца Хуліана. Відшукавши цифровий сейф у стіні, він ввів екстрений код.

Сейф відчинився.