Розділ 33

Моніка Мартін була найновішою і наймолодшою працівницею в палаці — PR-координатором: ця посада передбачала обов’язки зі зв’язків із пресою, розробки стратегій PR, керування комунікацією — і Мартін, займаючись усіма цими справами, перебувала в постійному стані бойової готовності.

У свої двадцять шість років Мартін мала ступінь з медіакомунікацій Мадридського університету Комплутенсе, два роки провчилася в аспірантурі при одному з найкращих комп’ютерних вишів у світі — Пекінському університеті Ціньхуа, — після чого опинилася на відповідальній посаді піарника великої барселонської медіакомпанії Grupo Planeta, потім на високій посаді з комунікацій іспанської телемережі Antena 3.

Торік у відчайдушному намаганні зв’язатися через цифрові засоби з іспанською молоддю й рухатися в ногу з дедалі потужнішим впливом соцмереж, блоґів та інтернет-медіа, у палаці звільнили загартованого PR-професіонала з кількадесятирічним досвідом роботи з друкованими виданнями й узяли натомість цю міленіалку-комп’ютерницю.

«Мартін усім зобов’язана принцу Хуліану», — усвідомлював Ґарса.

Призначення цієї молодої жінки було одним із нечисленних внесків принца Хуліана в роботу палацу — і тим рідкісним моментом, коли він демонстрував силу перед батьком. Мартін мала репутацію однієї з найкращих у своїй справі, але Ґарса вважав її людиною параноїдальною, нервовою і взагалі втомливою.

— Теорії змови! — оголосила Мартін, махаючи перед ним планшетом. — Вибухають одна за одною.

Ґарса скептично подивився на PR-коодинаторку. «Я що, схожий на людину, якій це важливо?» У нього були значно серйозніші турботи, ніж якісь чутки про змови.

— Чи не могли б ви сказати мені, що зараз робите в королівській резиденції?

— Просто ми в контрольній кімнаті знайшли вас через GPS. — Вона вказала на телефон на поясі Ґарси.

Ґарса заплющив очі й видихнув, ковтаючи роздратування. Крім нового PR-координатора, у палаці нещодавно з’явився підрозділ «телеелектронної безпеки», який підтримував команду Ґарси послугами GPS, цифрового стеження, профілювання й превентивного пошуку даних. З кожним днем підопічні Ґарси ставали молодшими й розмаїтішими.

«Тепер наша контрольна кімната схожа на комп’ютерний центр у коледжі…»

Виходить, за новітніми технологіями, запровадженими, щоб знати місцеперебування агентів Гвардії, вистежували й самого Ґарсу. Його нервувало, що якісь дітлахи в підвалі кожної миті знають, де він перебуває.

— Я прийшла до вас особисто, — сказала Мартін, показуючи йому планшет, — бо знаю, що ви б хотіли це побачити.

Ґарса вихопив у неї ґаджет і подивився на екран: там були фото й біографія сивобородого іспанця, котрого ідентифікували як того, хто стріляв у Більбао, — адмірала Королівського військового флоту Луїса Авіли.

— Ходить багато шкідливих чуток, — сказала Мартін, — і з того, що Авіла колись працював на королівську родину, роблять висновки…

— Авіла працював на флот! — пробурчав Ґарса.

— Так, але за законом король є головнокомандувачем збройних сил…

— Отут і зупиніться! — наказав Ґарса, віддаючи їй планшет. — Ідея, що король якимось чином причетний до теракту, — нісенітниця, яка могла спасти на думку тільки повністю схибленій на змовах людині, і це зовсім не стосується нинішньої ситуації. Ліпше погляньмо з кращого боку й повернімося до справ. Адже, врешті-решт, психопат міг убити не американського атеїста, а майбутню королеву. Так що все не так і погано!

Дівчина не поворухнулася.

— Є ще один момент, командоре, який безпосередньо стосується королівської родини. Я б не хотіла, щоб вас це захопило зненацька.