TextBook Знову засвітилися зірки. Повернувся теплий вітерець із цвіркунами.
Усі гості одночасно зітхнули з полегшенням.
У цій тиші повернуся шепіт Едмонда Кірша:
— Друзі, — лагідно промовив він. — Я знаю, ви тут тому, що я обіцяв вам відкриття, і дякую, що терпляче дочекалися завершення вступної частини. Тепер скиньмо кайдани нашого старого способу мислення. Час розділити захват нового відкриття.
Коли він промовив ці слова, кімнату зусібіч заповнив густий низовий туман, і на небі зажевріла ранкова зоря, осяюючи гостей.
Прокинувся великий прожектор — і кинув яскравий промінь углиб зали. За мить усі, хто лежав, сіли й витягли шиї, виглядаючи крізь туман того, хто мав уже з’явитися власною персоною. Однак за кілька секунд прожектор освітив протилежний кінець приміщення.
Публіка розвернулася.
Там у яскравому промені стояв і всміхався Едмонд Кірш. Він зручно спирався на кафедру, якої там кілька секунд тому ще не було.
— Добрий вечір, друзі! — промовив великий шоумен, і туман почав розвіюватися.
Ще за кілька секунд усі підхопилися на ноги і влаштували господареві овацію. Ленґдон долучився до них, не в силах стримати усмішку.
«Едмонд без хмари диму не з’являється!»
Поки що вся презентація, хоч як агресивно спрямована проти релігійної віри, була виконана майстерно, у сміливому й рішучому характері Кірша. Тепер Ленґдон розумів, чому дедалі численніші вільнодумці світу в такому захваті від Едмонда.
«Принаймні він щиро висловлює свою думку, як мало хто може наважитися».
Коли обличчя Едмонда з’явилося на екрані вгорі, Ленґдон помітив, що той уже не настільки блідий, як раніше: над його обличчям, схоже, попрацював професійний гример. Однак професор усе одно зауважив: його товариш дуже втомився.
Оплески тривали — такі гучні, що Ленґдон ледве помітив вібрацію в кишені фрака. Чоловік інстинктивно сягнув по телефон — і раптом зрозумів, що той вимкнений. Дивно, але вібрувала інша річ у кишені: аудіопристрій. Вінстон, здавалося, говорив дуже гучно.
«Недоречний час для виклику…»
Ленґдон виловив із кишені пристрій і похапцем начепив на голову. Щойно датчик торкнувся щелепи, як у голові професора залунав голос Вінстона.
— …фесоре Ленґдон! Ви там? Телефони вимкнено. Я можу зв’язатися лише з вами. Професоре Ленґдон!
— Так, Вінстоне! Слухаю, — відповів Ленґдон на тлі оплесків.
— Слава Богу, — сказав Вінстон. — Слухайте уважно. У нас може виникнути серйозна проблема.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 20“ на сторінці 4. Приємного читання.