Розділ 15

——

У глибині театру адмірал Луїс Авіла окинув залу поглядом востаннє і тихо відійшов, непомітно зникнувши за тією завісою, з-за якої щойно з’явився. Залишившись сам-один у вхідному тунелі, він обмацав тканину стіни і знайшов застібку. Якомога тихіше адмірал розстібнув липучку, зайшов у стіну й застібнув її за собою.

Усі ілюзії розвіялися, мов дим.

Авіла вже був не серед нічної луки.

Він опинився у велетенському прямокутному приміщенні, більшу частину якого заповнювала велика овальна бульбашка. Кімната в кімнаті. Конструкцію перед ним — такий собі театр під куполом — оточував високий каркас — риштування, обплутані кабелями, обвішані лампами й колонками. Мерехтливі проектори злагоджено світили всередину бульбашки, кидали широкі промені на прозору поверхню купола і тим створювали всередині ілюзію зоряного неба й далекого краєвиду.

На Авілу справила враження здатність Кірша створити ефектний, драматичний образ, хоча сам футуролог, певне, навіть не здогадувався, наскільки драматичним виявиться цей вечір.

«Не забувай: ставки високі. Ти — солдат у шляхетній війні. Частина великої цілості».

Авіла повторював про себе план завдання безліч разів. Він дістав із внутрішньої кишені свою величезну вервицю. Тієї ж миті з колонок над куполом розкотилося, немов Божий глас:

— Добрий вечір, друзі. Мене звати Едмонд Кірш.