Ленґдон помітив барвисту картину попереду — і миттєво впізнав характерні карлючки, відкриті кольори, грайливе летюче око.
«Жоан Міро», — подумав Ленґдон, якому теж завжди подобалися витівки відомого барселонця: щось середнє між дитячою розмальовкою і сюрреалістичним вітражем.
Наблизившись до картини, Ленґдон раптом зупинився — його вразило, що поверхня картини абсолютно гладенька, без жодних слідів пензля.
— Це репродукція?
— Ні, оригінал, — відгукнувся Вінстон.
Ленґдон придивився. Картину, абсолютно очевидно, роздрукували на великоформатному принтері.
— Вінстоне, це ж роздрук. Він навіть не на полотні.
— Я на полотні не працюю, — відповів Вінстон. — Я створюю свої картини віртуально, а потім Едмонд їх для мене друкує.
— Чекайте, — не повірив Ленґдон. — Це — ваше?
— Так, я намагався наслідувати стиль Жоана Міро.
— Бачу, — сказав Ленґдон. — Навіть підписано — «Міро»!
— Ні, — зауважив Вінстон. — Придивіться. Прізвище Жоана Міро пишеться з надрядковим значком: Miró. А я написав без значка. Це miro по-іспанськи значить «дивлюся».
«Розумно!» — мимоволі відзначив Ленґдон, побачивши, як єдине око в стилі Міро дивиться на глядача з центру картини Вінстона.
— Едмонд просив мене намалювати автопортрет, і я зробив його.
«Це твій автопортрет? — Ленґдон знову подивився на набір нерівних звивин і завитків. — Певне, ти дуже дивний комп’ютер».
Ленґдон нещодавно читав про те, що Едмонд дедалі більше захоплюється навчанням комп’ютерів алгоритмічного мистецтва — тобто такого, яке генерують дуже складні комп’ютерні програми. У зв’язку з цим поставало незручне питання: якщо комп’ютер створює мистецтво, то хто ж митець — машина чи програміст? У Массачусетському технологічному інституті дуже гарно виконані зразки алгоритмічного мистецтва викликали активне, але якесь незграбне обговорення в гуманітаріїв Гарварду: «Чи саме мистецтво робить нас людьми?»
— Також я пишу музику, — бадьоро додав Вінстон. — Якщо вам буде цікаво, попросіть потім Едмонда зіграти щось для вас. Але нині маєте поспішати. Дуже скоро почнеться презентація.
Ленґдон вийшов із галереї — і опинився на високому містку над головним атріумом. По другий бік величезної зали екскурсоводи спрямовували жменьку спізнілих гостей від ліфтів і вели їх, мов череду, в бік Ленґдона просто над ним.
— Сьогоднішня програма розпочнеться лише за кілька хвилин, — мовив Вінстон. — Чи ви бачите вхід у презентаційний простір?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 12“ на сторінці 2. Приємного читання.