TextBook Авіла різко розвернувся.
Пузатий дядько у фраку й чорному ковбойському капелюсі широко всміхався до адмірала.
— Чудовий костюм! — вигукнув чоловік, показуючи на форму Авіли. — Де такі беруть?
Авіла подивився на нього, рефлекторно стискаючи кулаки.
«Усе життя прослужиш, собою жертвуючи, — отоді й дадуть!» — подумав адмірал.
— No hablo inglés[15], — відказав Авіла вголос, знизав плечима й пішов нагору.
На другому майданчику Авіла побачив довгий коридор, у кінці якого видніла кімната відпочинку. Він уже зібрався рушити туди, коли світло в музеї моргнуло: то був перший знак гостям збиратися нагорі, де відбудеться презентація.
Авіла зайшов до порожньої кімнати, відтак у найдальшу кабінку туалету й замкнувся в ній. На самоті адмірал відчув, як знайомі демони рвуться нагору в його свідомість, аби потягти у прірву.
«П’ять років минуло — а спогади все мене переслідують».
Авіла люто відігнав від себе жахіття й дістав з кишені вервицю. Обережно повісив її на гачок. Намисто і хрест гойдалися перед ним; адмірал трохи помилувався власною роботою. Фанатик був би вражений у саме серце від думки, що хтось може осквернити священний предмет, створивши таку річ. Однак Регент запевнив Авілу, що крайня потреба виправдовує певну гнучкість принципів, і гріх буде відпущено.
«Коли мета свята, — сказав Регент, — то Бог неодмінно пробачить».
Від лиха мала бути надійно захищена не лише душа, а й тіло Авіли. Він поглянув на татуювання на долоні.
Як давня монограма Христа, той знак повністю складався з літер. Авіла сам накреслив його три дні тому за допомогою чорнила й голки, точно за вказівками, і татуювання ще поболювало, а навколо нього лишався червоний слід. Якщо його схоплять, запевняв Регент, треба тільки показати долоню — і за кілька годин його випустять.
«Ми маємо найвищі посади в уряді», — казав Регент.
Авіла вже бачив, наскільки потужним є вплив цієї особи — його немов огорнуло якимось захисним плащем. «Є ще на світі люди, які шанують давні звичаї». Авіла сподівався колись теж долучитися до цієї еліти, але зараз вважав за честь бодай що-небудь зробити для неї.
Усамітнившись, Авіла вийняв телефон і набрав захищений номер, який йому дали.
На тому кінці відповіли після першого гудка:
— ¿Sí?
— Estoy en posición, — повідомив Авіла, очікуючи остаточних інструкцій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10“ на сторінці 3. Приємного читання.