Розділ 97

«Катастрофічне знищення.

Давно пророкований апокаліпсис».

Хоча Вальдеспіно і вважав, що це неправда, але розумів, що безліч людей бачитиме в цьому відео невідворотну долю людства.

Протягом усієї історії лякливі й легковірні люди ставали жертвами апокаліптичних пророцтв; члени культів судного дня влаштовували масові самогубства, щоб уникнути майбутніх жахів, фундаменталісти утворювали шалені борги за кредитними картками, вважаючи, що все одно скоро кінець світу.

«Для дітей немає нічого гіршого, ніж втрата надії», — думав Вальдеспіно, згадуючи, як поєднання Божої любові і сподівання раю дарували йому велике піднесення ще в дитинстві. «Мене створив Бог, — засвоїв маленький Антоніо, — і колись я навіки перейду жити в Царство Боже».

Кірш проголосив протилежне: «Я — космічна випадковість, і скоро мене не буде».

Вальдеспіно дуже турбувала та шкода, якої презентація Кірша може завдати бідолашним душам, позбавленим такого багатства і привілеїв, як великий футуролог, — тим, хто щодня тяжко заробляє на шматок хліба для дітей, яким життєво потрібна бодай іскорка божественної надії, аби щоранку просто встати з ліжка й розпочати свій важкий день.

Навіщо Кірш показував духовенству апокаліптичну катастрофу, для Вальдеспіно залишалося загадкою. «Може, Кірш просто хотів захистити свій великий сюрприз, — подумав він. — Або трохи нас помучити».

Хай там як, а шкоди завдано.

Вальдеспіно дивився на другий бік площі, як принц Хуліан лагідно допомагає батькові заїхати в машину. Молодий принц прекрасно витримав зізнання короля.

«Давній секрет його величності».

Єпископ Вальдеспіно, звичайно, знав небезпечну правду про короля вже багато років і ревно її захищав. Сьогодні король вирішив розкрити душу єдиному синові. Обравши таке місце — гірське святилище нетерпимості, король кинув йому відкритий виклик.

Тепер, коли Вальдеспіно дивився вниз, у долину, він почувався смертельно самотнім… наче був готовий зробити крок за край і вічно падати в обійми темряви. Але він розумів, що коли б він так учинив, то банда атеїстів Кірша буде рада заявити, що Вальдеспіно зневірився перед лицем нового наукового відкриття.

«Моя віра не вмре, містере Кірш!

Вона живе поза межами твоєї науки!»

Та й якщо прогноз Кірша щодо техніки, яка поглине людство, справдиться, то в людей настає час невимовно складних етичних питань.

«І там уже віра й моральні ідеали будуть потрібні як ніколи».

Ідучи через площу до короля і принца, Вальдеспіно відчував непоборну втому, яка угніздилася в усьому тілі.

Тієї миті — уперше в житті — єпископові Вальдеспіно хотілося просто лягти, заплющити очі й заснути навіки.