РОЗДІЛ 44

Одіана зітхнула.

— Я сподівалася, що вона помре, і не допомагала їй, але вона буде жити. Я не завдала їй шкоди. Прийми це так, як хочеш.

— Дякую.

Водяна відьма знизала плечима і сказала з чимось на зразок справжнього тепла в її тоні, - Сподіваюся, що більше ніколи не побачу тебе, Ісана.

З цими словами вона спустилася по мотузці вниз і пішла через двір кудись всередину гарнізону, обережно переступаючи через тіла.

Ісана відвернулася від відьми-найманця і, ставши на коліна, доторкнулася чола Таві, щоб м'яко ввести Риллу в хлопчика, щоб та запевнила її в його здоров'ї. Вона відчула, що в нього ще боліло в побитих місцях, і що йому буде потрібен більш ретельний огляд, щоб правильно поставити все на місця, але водна відьма зробила все, щоб він вижив для лікування.

Почувся скрип шкіри по каменях, і наверху з'явився Фод, який одразу ж кинувся до неї.

— Таві?

— Все буде добре, — прошепотіла Ісана. — З ним все буде в порядку.

Кульгавий поклав руку на плече Ісани, і тихо промовив.

— Він хоробрий. Як і його батько.

Ісана глянула на Фода і втомлено посміхнулася.

— Як битва? Закінчилася?

Кульгавий кивнув, глянувши на внутрішній двір і ворота.

— Здається.

— Тоді допоможи мені, - сказала Ісана. — Нам треба опустити їх вниз і покласти у ванни, щоб ми могли їх вилікувати.

— А що потім? — запитав Фод.

— Потім… — Ісана заплющила очі. — Потім ми поїдемо додому.