РОЗДІЛ 44

Вона намагалася відповзти, але марат схопив її за щиколотку і потягнув назад. Вона вдарила його ногою, але воїн вдарив своїм ножем, і раптова лінія вогоню пройшла через її стегно. Вона відчула, як він навалився на неї своєю вагою, його груба рука заплуталася в її волоссі, відтягуючи її голову назад. І куточком ока вона побачила блиск глянцевого кам'яного кинджала, спрямованого до її горла.

Вона підняла руку, захищаючись, заблокувала руку марата своєю, зупинивши лезо у дюймі від свого горла. Марат заревів і щосили натис, і вона відчула, що її рука піддається більшій силі воїна.

Ісана знову закликала Риллу, сподіваючись, що перший марат залишиться лежати, коли вона забере Риллу від нього. Фурія почула її, а Ісана втягнула Риллу в себе, царапаючи нігтями своєї вільної руки передплічя марата. На шкірі воїна з'явилася кров і Ісана направила Риллу всередину тіла марата.

Марат почав задихатися, затремтів, і тиск його рук зменшився. Він відсахнувся від неї і різко випустив і Ісану, і ніж. Його тіло завмерло, і він упав напроти Ісани, з вигнутою спиною, схопившись за груди.

Ісана здригнулася, намагаючись захиститися від раптового страху та паніки марат, але не звільнила його від Рилли. Марат задихав, мов риба, витягнута з води, але Ісана знала, що це йому не допоможе. фурія зупинила потік крові у тілі, зупинивши його серце.

Все закінчилося через хвилину. Ісана отямилася, дивлячись на дюжину зляканих, широко розплющених дитячих очей над трупами воїнів-маратів, яких вона убила.

Майже одразу в дверях з'явився Фредерік. Молодий гольдер втратив свій щит, а замість нього тримав струнку напівоголену дівчину з нашийником рабині та в шовковій спідниці танцівниці. Ноги дівчини були закривавлені, і вона опиралася на Фредеріка, її обличчя лежало на його плечі, і вона плакала.

— Пані Ісана, — задихано промовив Фредерік. — З вами все в порядку?

— Поки що, — сказала Ісана. Вона підійшла до Фредеріка і допомогла йому перетягнути дівчину за маленьку барикаду. — Фредерік, ти повинен залишитися тут і захищати дітей. Тримай оборону. Зрозумів?

Він підняв на неї очі, у яких читався сумнів.

— А як ви?

— Я обійдуся, — сказала Ісана. На секунду страх, біль і паніка оточуючих, здавалося, піднялися в хвилі, яка загрожувала втопити її. Тіла маратів лежали на підлозі, покручені, з муками на обличчях. Вона почула свій низький, невпевнений сміх. — Я обійдуся. Я повинна добратися до них.

Фредерік сковтнув і кивнув.

— Так, пані.

Вона боролася з собою, щоб глибоко вдихнути, щоб контролювати емоції, що проходили через неї.

— Тримай двері, Фредерік. Діти повинні бути у безпеці. — З цими словами вона відкинула двері казарми і знову вийшла у двір.

Битва, здавалося, закінчувалася. Трупи і поранені лежали скрізь. Вона спостерігала за тим, як марат з клану хедбанів вибіг з-за кута якогось будинку, лише щоб його догнали пара маратів на конях, списи яких дістали його спину, ще коли він біг. На одного з коней кинувся ошалілий великий вовк, схопив його за задню ногу і повалив на землю, а його вершник, який встиг зіскочити з сідла, замахнувся на вовка списом.

Ісана пішла далі, повз будівлю штабу. Крихітний, охриплий легіонер запросив її всередину. Вона проігнорувала його і пішла далі.

Тут битва була найзапеклішою, а бійня була найбільшою. Мало того, що мертві були складені тут раніше, тепер сотні інших тіл лежали на землі, в основному марати, хоча тут і там виднілися червоний і золотий кольори риванських легіонерських тунік, виділяючись на фоні блідих варварських тіл. Вона могла б перейти на дальню сторону двору просто по тілах, не ставлячи ногу на кам'яні плитки.

Вона почала вибирати шлях, двічі ухиляючись в сторону, коли марати пробігали повз неї, рухаючись до розбитих воріт, з дикими очима, повними паніки. Вона ховалася і дозволяла їм утікати. Потім через трупи проскакали кілька маратських коней, вибігаючи за ворота. Тут і там вбиті перемішалися з пораненими, які намагалися рухатись або спокійно чекали своєї смерті. Це місце було насичене запахом крові, смородом від розірваних животів, і Ісана ледь не зомліла до того часу, коли досягла розбитої частини стіни, де вона бачила Таві.