РОЗДІЛ 31

— Він говорить слова алерана. Слова боягуза.

— Я кажу правду, — сказав Фіделіас. — Якщо ти мудрий молодий чоловік, то будеш слухати старшого.

Ацурак кілька хвильок часу тихо дивився на нього. А потім видихнув і сказав:

— Алеранці воюють як боягузи. Давайте змусимо їх до випробування крові, перш ніж вони зможуть підготувати своїх духів, щоб сховатися за ними. Ми нападемо на світанку.

Фіделіас повільно видихнув і кивнув.

— Тоді свято закінчилося?

Ацурак подивився на полонянку, яка тремтіла під рукою Фіделіаса.

— Майже.

— Будь ласка, пане, — прошепотіла дівчина. — Будь ласка, допоможіть мені.

Фіделіа подивився на неї і кивнув, узявши її голову у руки.

Потім різким рухом він зламав їй шию, звук гостро пролунав у тиші на пагорбі. Її очі піднялися на нього у шоці на кілька секунд. А потім повільно потьм'яніли.

Він опустив уже мертву голову дівчини на камінь, і сказав Ацуракові:

— Тепер уже закінчилося. Будьте на позиції, коли підніметься сонце. — І пішов назад до Олдріка, намагаючись приховати кульгання.

— Алеранець, — прогримів Ацурак, його голос був важкий, звірячий.

Фіделіас зупинився, не обернувшись.

— Я запам'ятаю цю образу.

Фіделіас кивнув.

— Просто будь готовий вранці. — Не оглянувшись, він пішов разом з Олдріком назад по схилу до носилок. Олдрік, який йшов поруч з ним, був мовчазний. На півдорозі з пагорба живіт Фіделіаса звело судомою, і йому довелося зупинитися і присісти на поранених ногах, схиливши голову.

— Що з вами? — Запитав Олдрік, його голос був тихим.

— Ноги заболіли, — збрехав Фіделіас.