РОЗДІЛ 18

Вони замовкли, і Таві почув нерозбірливі голоси з залу. Він сковтнув і дуже спокійно пішов уперед, повз балку стелі, звідки приходили голоси, до стійл, де стояли чужі коні.

Хоча вони були розсідлані, коні досі мали вуздечки, а сідла лежали біля стійл на підлозі, гості явно готувалися накинути їх на коней і виїхати, тому не повісили їх на кілки на іншій стороні конюшні, звернуті ковдри теж лежали поряд.

Тавік постояв біля першого стійла, щоб кінь звик до його запаху, потримавши руку на тілі тварини, перемістився до сідел і опустився навколішки. Він витягнув ніж з-за пояса і так тихо як міг, почав розрізати ремінь, яким кріпилося сідло. Хоча шкіра була товстою, його ніж був достатньо гострим, і він перерізав його за мить.

Таві повторив це ще двічі, залишаючи двері до стійл відкритими. Потім він зібрав коней, не роблячи різких рухів, вивів кожного зі стійла і рушив до іншого кінця конюшні, до дверей.

Коли він проходив місце під стелею, де лежали незнайомці, горло Таві стислося, а серце застукало в грудях. Люди, яких він ніколи не бачив, приїхали убити його з причин, яких він не міг повністю зрозуміти. Це було щось надто дивне, майже нереальне, — проте страх у ньому, і ще щось інстинктивне і дуже певне, був справжній, як краплі холодного поту, що повільно повзли по спині.

Він повів коней далі, коли один із коней фиркнув і замотав головою. Таві завмер на місці, паніка ледь не змусила його побігти геть.

— Страх, — раптово пролунав голос жінки. — Під нами, і коні.

Таві рвонув за вуздечки і видав гучний свист. Коні невпевнено подалися вперед.

Таві відпустив вуздечки і погнав їх дверей, які були відкритими. Коли коні вибігли, Таві видав жахливий крик, який нажахав коней, а коні зірвались у галоп.

Почувся рев позаду, і Таві глянув через своє плече якраз вчасно, щоб побачити чоловіка, навіть більшого, ніж його дядько, який збігав з горища, оголений і з мечем у руці. Він дико озирався по стайні, і Таві повернувся і втік у темряву.

Хтось схопив його за руку, і він ледь не скрикнув. Амара затулила пальцями його рота і потягнула його вбік, на північний схід, у бік тракту. Таві озирнувся назад і побачив, що за ними біжить Фод, під подвійним тягарем, але ніхто не переслідував їх.

— Добре зроблено, — прошепотіла Амара. Він побачив спалах її зубів у темряві. — Непогано, Таві.

Таві повернув їй посмішку.

І тут до них долетів крик з стіни стедгольда, де було вікно його спальні, чіткий і відчайдушно переляканий.

— Таві, - кричала Ісана. — Таві, втікай! І швидко!