РОЗДІЛ 18

— Ці люди. Хіба вони не доженуть нас, якщо ми підемо пішки?

— Я не дуже вмію поводитися з конями. Ти теж не заклинатель землі. Чи може раб?

Таві подивився на Фода і скривився.

— Ні. Я маю на увазі, він трохи заклинає метал і робить підкови для коней, але я не думаю, що він землерий.

— Тоді краще ходімо, — сказала вона. — Один з цих людей може робити з конями все, що хоче.

— На конях вони будуть швидшими за нас.

— Тому нам треба поспішати. Сподіваюся, вони будуть тут до ранку.

— Почекайте мене за конюшнею, — сказав Таві і поспішив до неї в темряві. Амара шикнула на нього, але Таві проігнорував її, відкриваючи двері всередину.

Він знав усіх тварин у гольді. Барани спали при вході з одного боку, а худоба займала решту конюшні з тієї самої сторони. З іншого боку лежали незграбні гарпи, а за ними чувся шум від неспокійних, нервових коней.

Він безшумно пройшов по проході, і раптом почув звуки на горищі, над ним, де зберігалося сіно аж до вершини даху. Він застиг на місці, слухаючи.

Зверху лунав голос Берітти:

— Ми всі хвилювалися вчора, а потім всю ніч, одна подія йшла за іншою. Хоча я вважаю, що це не порівняти з життям торговця дорогоцінним камінням, пане.

Таві здивувався. Голос був Берітти, але лунав так, ніби проходив довгою трубою, і був віддалений і розмитий. Минуло кілька секунд, перш ніж він згадав, що звучання було таке ж, коли його тітка розмовляла з ним через Ріллу.

Голос незнайомої йому жінки, який пролунав прямо над ним, звучав з якоюсь млявою іронією.

— Ось бачиш, любий? Йому дали щось пити, і ми можемо чути, що там відбувається. Іноді приємно не поспішати.

Грубий чоловічий голос відповів з низьким ричанням.

— Нас чекає діло. Коли ми вб'ємо їх і закінчимо справу, я збираюся закрити тебе у кімнаті і почепити на тебе ланцюги на тижень.

Жінка замуркотіла:

— Ти такий романтичний, любий.

— Не заважай. Я хочу почути, що він каже.