Розділ 11. СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ

Отже, за першої системи суб'єкти домовлялися про розподіл збитків, які фактично виникли, а не ризиків, унаслідок яких такі збитки могли виникнути. Саме така фінансова послуга мала характер швидше наданої гарантії, ніж типового страхування, бо істинного обсягу ризиків ніхто не знав і для їх розподілу шляхом застосування страхового механізму не було належних техніко-економічних підстав. Окремі представники сучасної економічної теорії висловлюють думку, що, оскільки типова страхова операція будується на об'єднанні незалежних ризиків, яке є необхідною передумовою їх подальшого розподілу, то в тих ситуаціях, коли таке об'єднання неможливе (з причин надзвичайно високої взаємозалежності ризиків або їх виключно індивідуального характеру), застосовується простий метод розподілу ризику (майбутніх збитків) шляхом звичайного передання цього ризику одним суб'єктом іншому суб'єктові.

В умовах сучасної української економіки, коли рівень повернення аграрними підприємствами боргів за надані їм державні товарні позики матеріально-технічними ресурсами не перевищує 50 %, створення (ймовірно за рахунок коштів державного бюджету) гарантійної компанії, на думку спеціалістів, є одним із можливих варіантів реалізації механізму повернення цих позик. Цю компанію доцільно наділити такими основними і додатковими функціями:

o надання на основі двосторонніх договорів з господарс-твами-позичальниками від імені останніх гарантій банкам-кредиторам;

o робота з боргами кредитонеспроможних сільськогосподарських підприємств;

o діяльність щодо залучення фінансових ресурсів та інвестицій в аграрний сектор економіки.

Як видно, пропонована гарантійна установа наділяється такими функціями, які можуть виконувати багато вже діючих нині комерційних страхових установ, за умови отримання ними права надання безпосередніх гарантій. Таке рішення буде відповідати новій фінансовій ідеології, оскільки саме свідоме перенесення акцентів з бюджетних на небюджетні джерела фінансування, на думку вчених, є на сьогодні ідеологією виживання.

Особливість кожної гарантії (поруки) полягає не лише в тому, що вона є забезпеченням кредитного зобов'язання, а й у тому, що вона сама є кредитним зобов'язанням (кредитом довіри), яке до того ж надзвичайно ризикогенне.

Страхування гарантій з теоретичного погляду може розглядатись як особлива форма страхування застав. Адже заставою можуть бути не лише речові субстанції, а й різні боргові фінансові зобов'язання, надані господарськими суб'єктами, та грошові кошти фінансових закладів. Коли ці кошти не вилучаються з господарського обороту фінансових закладів, а боргові зобов'язання не викуповуються їх емітентами, то такий вид фінансового забезпечення наданого кредиту набирає форми гарантії, наданої фінансовими закладами чи емітентами боргових зобов'язань. Можливість страхового захисту такої гарантії передбачено загальною схемою класифікації всіх видів страхування кредитів. У широкому значенні під цим страхуванням розуміється обов'язок страхувальника відшкодувати кредитору збитки, які виникають у ситуації, коли дебітор не виконає встановленого у договорі обов'язку оплати на користь свого кредитора.

Страхування фінансових гарантій складається з двох основних підрозділів. За умовами першого з них здійснюється покриття збитків, отриманих гарантами внаслідок неповернення іпотечних позик (гарантованих іпотекою) і спеціальних банківських кредитів, наданих під гарантії різних фінансових інститутів. У цьому випадку позичальник є застрахованим. Другий підрозділ охоплює страхування фінансових гарантій, виданих різними господарськими суб'єктами у вигляді своїх боргових зобов'язань (цінних паперів, облігацій тощо).

Умови страхування гарантійних відносин обох типів (виданих і прийнятих) багатьох страхових закладів передбачають, що страхувальниками можуть бути як боржники, так і їх гаранти. За страхування прийнятих гарантій чи порук страхувальниками можуть бути боржники та їх кредитори, які взяли ці зобов'язання. Однак у кожному випадку договір страхування укладається в інтересах гаранта. У випадку, коли страхувальником є гарант, він укладає договір страхування на свою користь, а тому одночасно є застрахованим. Тобто страхувальником виступає той, хто бере на себе обов'язок сплати страхових внесків. Якщо ним є боржник, то у нього одночасно виникає необхідність платити комісійні гаранту і страхові платежі страховикові.

Обсяг страхової відповідальності встановлюється страховиком за згодою зі страхувальником у межах гарантованих зобов'язань, залежно від ризиків, які, на думку сторін, становлять реальну загрозу. Важливим елементом кредитно-гарантійно-страхових відносин є ціна страхової послуги. Складність розрахунку страхових тарифів підтверджується не лише різноманітним складом ризиків, а й різновеликістю окремих тарифів у різних страховиків за однакові ризики.

Спеціалісти вважають, що стан, у якому страховик виступає лише гарантом гаранта, не є економічно виправданим. Адже в кінцевому підсумку, питання про те, чи гарант приступить до виконання своїх зобов'язань, вирішується у відносинах між боржником та його кредитором. Тобто лише в ситуації невиконання своїх зобов'язань боржником, а згодом невиконання зобов'язань гарантом за їх виконання береться страховик. Такий ланцюг послідовних дій не сприяє покращенню якості забезпечення зобов'язань, оскільки на останньому етапі інструмент гарантії, найбільш безумовної дії, замінюється на інструмент страхування, який вже не є таким безумовним як гарантія. Очевидно, ця обставина стала однією з причин того, що страхування гарантій поки що не набуло популярності в отримувачів гарантій (боржників і кредиторів).

11.5. Особливості іпотечного страхування банків

Іпотечне кредитування є одним із тих напрямів ринку фінансових послуг, який динамічно розвивається та покликаний створити механізм довгострокового кредитування громадян із середніми доходами для придбання житла. На сьогодні тільки таке іпотечне кредитування, яке ефективно функціонує, зможе вирішити житлову проблему населення, а також забезпечити одержання додаткових коштів під заставу нерухомості.

Іпотеці, як і будь-якій іншій сфері людської діяльності, притаманна ймовірність несприятливого розвитку, а в умовах нестабільної законодавчої бази будь-які, навіть незначні, на перший погляд, ризики стають критичними і загрожують зробити будь-який проект нездійсненним. У такому випадку особливо актуальним є вивчення основних ризиків, які властиві іпотечним програмам, а також засобів і технологій мінімізації наслідків таких ризиків за допомогою страхування. При цьому виникають додаткові можливості розвитку та підвищення ефективності іпотечної діяльності.

Це означає, що першочерговим завданням страхування іпотеки є забезпечення всім учасникам захисту від майнових втрат, а також гарантування своєчасного та повного відшкодування збитків, пов'язаних з настанням страхових випадків. До того ж страхування ризиків за іпотечними кредитами приведе до істотного зменшення розміру початкового внеску за придбання житла в кредит і зробить іпотеку доступнішою для більшості населення.

Іпотечне страхування спрямоване насамперед на "полегшення життя" банків у тому випадку, якщо позичальник не може розрахуватися за кредитом. Якщо позичальник виявляється неплатоспроможним, то придбана в кредит нерухомість, яка перебуває в заставі у банка, вилучається і продається. За рахунок виручених коштів покриваються витрати кредитора. Якщо грошей від продажу заставленої нерухомості достатньо для покриття всіх збитків банку, страхування, у принципі, не потрібне. Однак на ринку може скластися така ситуація, що цих грошей може бути недостатньо, щоб компенсувати суму основного боргу, відсотки за кредит, пеню і штрафи. Таке може статися, наприклад, у випадку падіння цін на нерухомість. Крім того, є поняття упущеної вигоди банку у випадку неплатоспроможності позичальника. І збитки банку, й упущену вигоду може компенсувати страховка. Така система діє у всіх розвинених країнах. Наприклад, у Канаді провідне місце у сфері іпотечного страхування займає Канадська іпотечно-житлова корпорація. Іпотечне страхування в Канаді є обов'язковим для кредитів з вищим ніж 75 %, показником співвідношення між вартістю забезпечення і розміром позики. Отже, державне страхування повинно бути обов'язково оформленим, якщо початковий внесок становить менше 25 % від вартості нерухомості, яка буде придбана. За 5-відсоткового початкового внеску державна страховка буде дорівнювати 3,75 % від суми, взятої в борг. Якщо початковий внесок становить 10 % від вартості нерухомості, то державна страховка знизиться до 2,5 %. Відповідно співвідношення початкового внеску і страховки буде: за 15 % - 2 %; за 20 % - 1,25; за 25 % - 0,75; за

35 % - 0,6 %. До того ж за початкового внеску до 35 % необхідною умовою одержання кредиту є страхування життя позичальника.

У США, зокрема, діють дві системи іпотечного страхування - державна і приватна. Державна система була створена 70 років тому в період "Великої депресії" і представлена Федеральними житловими агентствами. На той час головною метою введення іпотечного страхування було змусити банки видавати іпотечні кредити. Приватна система почала розвиватися 40 років тому, коли державна система довела свою ефективність. Головна відмінність між цими двома системами полягає у величині покриття збитків. Державна страхова система покриває 100 % невиплаченого кредиту: у цьому випадку заставлена квартира стає власністю позичальника, який її реалізує і в такий спосіб компенсує свої втрати. Приватна страхова система покриває лише 25 % невиплаченого кредиту, а решту банк покриває за рахунок реалізації застави.

Позичальниками Федеральних житлових агентств були громадяни з низьким рівнем доходів, а приватних страхових компаній - із середнім. Кредитні ресурси Федеральним житловим агентствам, а також гарантії за кредитами надавав уряд, а приватні компанії формували свої кредити шляхом залучення інвестицій. На сьогодні обсяг страхування державної системи становить 500 млрд дол. СІЛА, а приватної - 720 млрд дол. Головною метою введення іпотечного страхування в США для населення було надання можливостей для зниження початкового внеску під час одержання кредиту. Справа в тому, що чим нижчий первісний внесок позичальника, тим вищий ризик банку, оскільки у випадку неплатоспроможності позичальника і звернення стягнення на предмет застави зростає ризик того, що банку не вдасться компенсувати свої витрати. Тому банки включають у початковий внесок не тільки основну суму боргу та відсотки, а й власні витрати на організацію торгів. Так, за наявності державної страховки позичальник може одержати іпотечний кредит з початковим внеском у 3-б % від вартості нерухомості.