Розділ 11. СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ

2. Страховик (страхова установа):

o вживає санкцій у разі порушення страхувальником взятих зобов'язань аж до повної відмови виплати відшкодування за страхового випадку;

o залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

o переймає від кредитора право подання регресної вимоги до позичальника.

За другої форми страхування кредитів страхувальник-боржник захищає право свого фінансиста чи кредитора (вірителя), котрі стають застрахованими сторонами. За заставного (гарантійного) страхування, коли боржник виступає у ролі страхувальника, то застрахованим, як правило, є кредитор або навіть кредитор кредитора (рис. 11.2). Тобто це страхування є типовим страхуванням "на чужу користь", яке давно знайшло Ґрунтовне відображення у спеціальній страховій літературі.

Рис 11.2. Схема взаємовідносин між сторонами за заставного (гарантійного) страхування кредитів

Кожна з наведених форм страхування кредитів (делькредерна або заставна), безумовно, має бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких буде залежати від форм кредитування та умов надання кредитів. Однак незалежно від техніко-організаційного механізму здійснення цих страхових операцій їх економічна суть є настільки єдиною, наскільки близькою є суть тих кредитних і страхових відносин, що лежать в основі страхування кредитів. Тому в усіх випадках суть страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який кредитори отримують внаслідок неплатоспроможності своїх боржників.

Універсальна сукупність видів страхування кредитів, яка широко використовується у міжнародній страховій практиці, формує ієрархічну піраміду, наділену всіма ознаками системності. Як класифікаційний критерій прийнята технічно-страхова ознака. Такий критерій класифікації вперше запропонували німецькі вчені ще на початку XX ст. Згідно з їх пропозицією загальне поняття "страхування кредитів" структурно складається з двох таких самих понять, але нижчого порядку: сектору делькредерних кредитно-страхових відносин, у яких страхувальником є кредитор, і сектору видів страхування кредитів, де страхувальником є боржник. Нижчу ланку складових елементів піраміди як в одній, так і в іншій групі становлять різні види страхування відповідно делькредерного і заставного походження. Пірамідальна система видів страхування кредитів уявляється такою, як показано на рис. 11.3.

Як видно з наведеної схеми, двочленний характер системи страхування кредитів дещо порушений введенням особливого типу -страхуванням довіри, котрий однаковою мірою відмінний як від делькредерного, так і від заставного страхування. Делькредерне страхування складається з двох груп: страхування товарних кредитів і страхування фінансових кредитів. Друга група обслуговує споживчий кредит і кредит, призначений на придбання засобів інвестиційного характеру. З огляду на стрімке зростання страхування товарних кредитів у спеціальній літературі навіть розглядалася можливість принципового поділу страхування кредитів на три основні групи:

а) страхування фінансових (банківських) кредитів;

б) страхування товарних кредитів;

в) страхування застав.

Рис. 11.8. Схема видів страхування кредитів

Сектор делькредерного страхування у багатьох країнах є провідним у галузі страхування кредитів. Страхові товариства отримують від нього більшість страхових внесків, причому лише від страхування товарних кредитів - аж половину надходжень від усіх делькредерних видів страхування. Таким чином, здійснюване з ініціативи кредиторів, хоч і за рахунок коштів дебіторів, делькредерне страхування приносить значну користь і для останніх, а саме:

o зменшуються витрати на обслуговування кредитів, позик: перенесенням ваги ризику на страховика страхувальник кредиту зменшує власні видатки, бо якби позичальник самостійно оцінював, аналізував ризик, то робив би це непрофесійно, а тому мусив би самостійно дбати про отримання дорогої інформації і розробляти складну методологічну базу;

o складається сприятлива ситуація для стабілізації доходів господарських суб'єктів (страхувальників): змінність економічної кон'юнктури змушує фірму вдаватися до проведення певних заходів, метою яких є досягнення запланованого доходу в будь-яких умовах, що здійснюється значною мірою за рахунок страхування кредитів шляхом злиття багатьох випадків неплатоспроможності в одному центрі;

o поліпшується структура контрагентів, дебіторів, здійснюється "селекція" споживачів, адже часті випадки невідрегульованої неплатоспроможності явно погіршують взаємні зв'язки між сторонами угод, посилюють взаємну недовіру. Страхування кредитів, сприяючи уникненню втрат кредиторами, допомагає зростанню певності у відносинах між кредиторами і дебіторами;

o чітко визначаються стратегічні та оперативні напрями господарсько-фінансової діяльності підприємств, фірм-дебіторів: тісно спілкуючись зі страховиками, підприємці постійно отримують інформацію не лише про окремі фірми, а й про ризикогенність різних сфер ділової активності, напрямів підприємницької діяльності, застосування венчурного капіталу, з погляду платоспроможності основних учасників.

Відносини сторін, які беруть участь у страхуванні відповідальності позичальників за непогашення кредитів чи страхування ризику непогашення кредиту, в усіх випадках доповнюються умовою на право регресної вимоги. Згідно з юридичними нормами право вимоги належить страховику щодо майнових засобів, інтересів боржника у випадку повної виплати страхового відшкодування вірителю. Форми застосування цього права можуть бути різними залежно від домовленості сторін. Таким чином, процес функціонування кожної угоди заставного страхування кредитів складається з чотирьох етапів:

1) подання заяви кредитодавцем про потребу у страховому захисті та оцінка ризику;