Розділ «4. Адміністративне судочинство у Франції»

В адміністративних судах процес обов'язково змагальний. У ньому беруть участь дві сторони - позивач і відповідач, які висувають аргументи та надають докази. За винятком другорядних справ усі судові постанови приймаються колегіально. Рішення суду у справі має чітко встановлену форму. Передусім воно має бути обов'язково обгрунтоване як щодо фактів у справі, так і щодо застосованих судом правових норм. Рішення має бути чітке і переконливо сформульоване. У ньому вказується, які факти і за допомогою яких доказів були судом встановлені. Непереконливе, суперечливе рішення суду підлягає скасуванню. Постанова суду, що вступила в дію, має силу закону для усіх громадян і організацій, а також обов'язкова до виконання.

Окрім наведених вище загальносудових процесуальних правил, є також правила, властиві виключно адміністративному судочинству. Передусім подання позовної заяви не призупиняє адміністративного процесу. Рішення адміністрації повинне виконуватися, управлінський процес не має зупинятися. Він може бути призупинений судом тільки за заявою позивача та за наявності двох умов: якщо від виконання рішення установи можуть настати серйозні наслідки і якщо збиток від нього може виявитися істотним і навіть непоправним. У своїй заяві позивач зобов'язаний навести вагомі аргументи на підтвердження наявності цих умов.

Далі адміністративний суд посідає в розгляді справи активнішу позицію, ніж загальний суд. Звичайному учасникові процесу - простому громадянинові протистоїть у суді могутня установа. Щоб забезпечити рівність сторін у процесі, суд вимушений допомагати приватній особі. Тому, наприклад, суд може зобов'язати адміністрацію надати необхідні документи, сформулювати мотиви рішення, яке оскаржується, і навіть провести спеціальне адміністративне розслідування. При цьому суд повинен стежити за тим, щоб не були розголошені відомості, що становлять, наприклад, державну чи медичну таємницю. Так, зміст особистих медичних документів може стати відомим під час розгляду справи лише тій особі, якої вони стосуються.

Крім того, адміністративне судочинство більше таємне, ніж гласне. Досудове дослідження матеріалів справи проводиться судом негласно. Тільки саме засідання за участю сторін, їх адвокатів та урядового комісара є гласним. Нарада суддів і винесення ними рішення відбувається за закритими дверима, а саме їх рішення знеособлене, у ньому не вказуються позиції окремих суддів (у багатьох країнах особлива думка судді, що відрізняється від думки більшості, стає частиною матеріалів справи). І, нарешті, постанова суду публікується, якщо це не заборонено законом.

Адміністративне судочинство має характер письмового провадження. Ця його особливість - спадщина інквізиційного процесу, що застосовувався у середні віки католицькою церквою. Перевага письмового провадження полягає в його неспішності, продуманості. Сторони та інші учасники процесу мають можливість детально усе продумати, перш ніж написати щось важливе, те саме робить і суд. Тому сторони в усних дебатах на судовому засіданні не можуть наводити нові дані, нові докази. Вони зобов'язані використовувати тільки те, що вже є у наданих документах. Якщо з'являється новий документ, все починається знову, оскільки іншій стороні має бути наданий час для ознайомлення з ним та надання контраргументів. Усе це спрямоване на прийняття не поверхового, а продуманого рішення.

Свою специфіку мають і постанови адміністративних судів. Так, за деякими виключеннями суд у своєму рішенні прямо не зобов'язує адміністрацію до конкретних дій. Він зазвичай лише визначає, у кого які права і обов'язки, хто правий, а хто винен. Публічна адміністрація повинна сама зробити висновок, знайти прийнятні для себе час і спосіб виконання судової постанови.

Існують також інші позови, вони бувають двох видів: загальні та особливі.

До загальних належать позови:

1) про відшкодування адміністрацією шкоди;

2) за договорами між адміністрацією і приватними особами (суд може розірвати договір, присудити потерпілій стороні відшкодування, покарати винуватця);

3) про знесення тих споруд, що руйнуються або є небезпечними для здоров'я і довкілля, або призупинення робіт на таких об'єктах (суд може зажадати знести споруду, припинити будівництво і т. п.).

До особливих належать позови:

1) пенсійні (найбільш численні);

2) щодо виборчого процесу (суд може анулювати результати виборів і навіть оголосити когось обраним);

3) податкові;

4) у кримінальних справах (суд може, наприклад, накласти штраф на порушника правил дорожнього руху).

Дієвість адміністративної юстиції значно знижується тривалими термінами розгляду судових справ. У низових судах вони ще в розумних межах: близько року або менше. У адміністративному суді Парижу процеси триваліші. У Держраді справи розглядаються 2-3 роки. Найшвидше розглядаються справи про перевищення влади, довше - про відновлення порушених прав і особливо довго - справи, що надійшли з нижчих судів.

Суди можуть встановлювати черговість розгляду справ залежно від їх терміновості.

Вже зазначалося про відсутність у судів права на примус адміністрації до виконання їх рішень. Установи не виконують судові постанови різними способами: повною бездіяльністю; зривом виконання шляхом вжиття нових заходів; зверненням до парламенту з проханням про затвердження адміністративного акта. Особливо важко домогтися виконання тоді, коли невиконавцем стає сам уряд. У боротьбі з адміністрацією найсильнішим помічником для судів є громадська думка. Досить часто громадськість примушує установи поспішити з виконанням постанови суду.

Отже, судова система Франції (фр. Organisation juridictionnelle en France) складається з трьох рівнів судів: суд першої інстанції (районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, що має право винести судове рішення у справі), апеляційний суд і касаційний суд. Існують спеціалізовані суди, які входять до трирівневої системи (наприклад, оскарження рішень спеціалізованих судів здійснюється у звичайних апеляційних і в касаційних судах).