Але коли поглянути на витрати виробництва уважніше, а саме як впливають окремі елементи цих витрат на результат виробництва, то виявляється, що ця залежність не є такою однозначною і прямолінійною.
З погляду залежності величини витрат виробництва від обсягів виробництва продукції витрати поділяються на постійні і змінні.
Постійні, або фіксовані, витрати — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягів виробництва продукції. Такі витрати здійснюються навіть у випадку призупинення з якихось причин роботи підприємства. До них відносяться: амортизаційні відрахування, орендна плата, платня управлінському персоналу, витрати на охорону, проценти за кредит та інші.
Змінні витрати — це витрати, величина яких прямо залежить від обсягів виробництва продукції. Це — витрати на закупівлю сировини, матеріалів, палива, енергії, на оплату транспортних послуг, праці виробничого персоналу.
Графічне зображення постійних і змінних витрат виробництва представлено на рис. 9.2 та рис. 9.3.
Рис. 9.2. Крива постійних витрат
Рис.9.3. Крива змінних витрат
Як бачимо, постійні витрати на графіку (рис 9.2) мають вигляд прямої, паралельної вісі абсцис. Це означає, що як би підприємство не збільшувало обсяг виробництва, рівень постійних витрат залишатиметься незмінним. Але зауважимо, ця істина справедлива лише для обмеженого (короткого) періоду часу.
Крива змінних витрат (рис. 9.3) має хвилеподібну конфігурацію, яка вказує на те, що залежність між цими витратами та обсягом виробленої продукції хоча і є прямою, але не прямо пропорційною: величина цих витрат по відношенню до обсягу виробництва змінюється, випереджаючи його або відстаючи від нього. Пояснення такої складної залежності величини змінних витрат від обсягу виробництва продукції потребує кваліфікованого аналізу факторів, що впливають на поведінку підприємства, а разом з ним і виділення інших видів витрат.
Загалом постійні і змінні витрати підприємства складають загальні, або валові, витрати підприємства. За однакових загальних витрат на різних підприємствах складається різне співвідношення постійних і змінних витрат. На тих підприємствах, де виробничий процес є капіталомістким (наприклад, на атомних і гідроелектростанціях), там у структурі загальних витрат переважають постійні витрати. А там, де виробництво є трудомістким (як на швейних і взуттєвих фабриках, у приватних лікарнях і школах), перевага на боці змінних витрат. При графічному зображенні валових витрат виробництва криві постійних і змінних витрат (рис. 9.2 і рис. 9.3) накладаються одна на одну.
Валові (загальні) витрати дають змогу розрахувати середні витрати виробництва, які мають головне значення в аналізі динаміки витрат. Середні витрати виробництва — це витрати в розрахунку на одиницю продукції (одну послугу). Розраховуються вони діленням валових витрат на обсяг продукції.
Конфігурація кривої середніх витрат, що нагадує випуклу донизу дугу (рис. 9.4), пояснюється зміною значущості постійних і змінних витрат по мірі зростання обсягу виробництва. На початку розгортання виробництва середні витрати акумулюють у собі переважно постійні витрати, яких на цей момент є надлишок у порівнянні з обсягом випуску продукції (незадіяні цілком виробничі потужності). Через це спостерігається високий рівень середніх витрат за мінімального випуску продукції. Але по мірі нарощування виробництва середні витрати різко скорочуються. Це тому, що середні постійні витрати, розподіляючись на більший обсяг продукції, зменшуються, а приріст продукції обганяє ріст середніх змінних витрат. Утім, далі вже відчувається межа продуктивності використовуваної технології, і тоді для подальшого приросту продукції доводиться все більше і більше витрачати матеріальних і трудових ресурсів (зростають транспорті витрати, витрати по зберіганню, управлінню тощо). У цій ситуації крива середніх витрат відображає, головним чином, уже динаміку змінних витрат і стрімко піднімається вгору.
Середні витрати виробництва розраховують, насамперед, для того, аби їх порівнювати з ринковою ціною товару. Якщо вони виявляться нижчими від ціни товару, що склалася на ринку, то підприємство працюватиме з прибутком у межах обсягу виробництва ()2 (рис. 9.4). Коли ж середні витрати перевищуватимуть ринкову ціну товару, то підприємство працюватиме собі у збиток. Середні витрати показують ту межу, до якої можна знижувати індивідуальну продажну ціну без ризику зазнати збитків від реалізації продукції.
Рис. 9.4. Крива середніх витрат виробництва
Динаміка середніх витрат слугує також своєрідним компасом для розроблення ринкової стратегії фірми, адже завдяки розрахованим середнім витратам можна визначити вартісний обсяг виробництва продукції (перемноживши середні витрати на кількість одиниць продукції) і далі розрахувати прибуток.
Щоб осмислити теоретичне і практичне значення середніх витрат виробництва потрібно з'ясувати ще декілька важливих характеристик витрат.
Для поглибленого аналізу динаміки витрат використовують поняття "граничні витрати" і "граничний продукт". Граничні витрати — це додаткові витрати на кожну додаткову одиницю продукції; розраховуються як приріст суми змінних витрат на кожну додатково вироблену одиницю продукції. Відповідно граничний продукт — це приріст фізичного обсягу продукції на кожну одиницю витраченого ресурсу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Витрати підприємства, їх економічна природа та види“ на сторінці 2. Приємного читання.
