Розділ «2.6. Системний підхід у дидактичних дослідженнях»

Теоретичний аналіз взаємодії елементів у системі показує, що великого значення має те, який з елементів взаємодіє з яким, тобто має значення порядок, упорядкованість взаємодії елементів. Наприклад, елемент 1 взаємодіє з елементом 2, а також з елементами відповідно 5 і 6. Якщо ж змінити порядок взаємодії елемента 2, наприклад, з усіма іншими елементами, то виникне нова цілісність і вона матиме вже зовсім іншу властивість. Упорядковану конструкцію системи називають структурою системи. Під поняттям структури у вузькому значенні цього слова розуміють лише схему зв'язків, у якій має значення місце кожного елемента системи. В широкому розумінні структура – це не лише схема зв'язків, але й самі елементи системи разом із системоутворювальним чинником. Структура системи є носієм тієї властивості, яка виникає внаслідок взаємодії елементів системи між собою.

Кожна система, незалежно від природи її елементів виконує певну функцію у тобто має певне призначення. Але своє призначення має і кожен елемент системи. Накладання функцій елементів, тобто їх суперпозиція приводить до появи функції усієї системи. Однак, у цьому зв'язку виникає важлива проблема, а саме:

а) функція цілого, системи є результатом суперпозиції, накладання функцій елементів системи, чи

б) функція системи, цілого визначає функцію кожного елемента системи.

Наші міркування приводять до висновку, що правильним є варіант б): відома функція системи, а функція кожного елемента детермінується вже цією функцією. Оскільки система є специфічним засобом та своєрідним інструментом пізнання, то функція системи полягає в тому, щоб бути засобом та інструментом розкриття механізму функціонування та виявлення властивостей системи і самого об'єкта вивчення.

І, нарешті, ще один складник входить до системи, йдеться про так звану емерджентну властивість системи. Це властивість, яка не є притаманною для жодного з елементів системи, але яка є результатом взаємодії елементів системи. Отже це властивість, породжена взаємодією елементів системи, тому вона і називається емерджентною (від англійського слова). Поява цієї властивості цілком зрозуміла, адже саме взаємодія елементів дає можливість виявити властивості взаємодіючих тіл. Носієм цієї властивості є структура системи, адже саме в структурі замикається весь механізм взаємодії елементів системи. Варто підкреслити, що емерджентна властивість системи здійснює так званий реляційний вплив на елементи системи, а її структуру. При цьому вони змінюються у бік сприяння емерджентній властивості системи.

Таким чином, функція системи є ще одним формально-морфологічним складником системи (формантом), який має зв'язок з іншими формантами.

Розглянемо ще одну функціонально-морфологічну складову системи – рівень ієрархії. Будь-яка система живе, функціонує в оточенні інших систем. По відношенню інших систем вона має зв'язки субординації (підпорядкування) та зв'язки координації (врахування). Саме сукупність цих зв'язків і визначає рівень ієрархії системи.

Система виникає тому, що між вказаними вище компонентами системи діють системні зв'язки. На схемі вони показані стрілками, які направлені від елемента 1 до елемента 6. Звичайно, між елементами системи можуть діяти причинно-наслідкові, функціональні, кореляційні та інші зв'язки. Але ці зв'язки не можуть створити цілого, для створення цілого мають діяти інші зв'язки, які спрямовані на створення цілого, тобто які діють одночасно на всі елементи системи. Це може забезпечити функціонально-морфологічна системна структура (цілісне утворення) компоненти 1-6 (див. рис. 7).

Функціонально-морфологічна структура системи показана на рисунку у формі:

1-2-3-4-5-6. Це означає, що між цими функціонально- морфологічними компонентами діють валентні стабільні зв'язки, які і утворюють цю інваріантну структуру.

Як показали дослідження, кожна система, і система знань у тому числі, має так звану функціонально-морфологічну системну структуру, тобто певне цілісне утворення, яке являє собою своєрідний формоутворювальний системний каркас, який заповнюється конкретним предметним змістом. Його і показано на схемі вище.

Кожна система як цілісне утворення у своєму складі має такі функціонально-морфологічні компоненти: рівень ієрархії, функція системи, системоутворювальний чинник, елементи системи, її структура та емерджентна властивість. Зв'язки між ними і утворюють цілісну функціонально-морфологічну структуру або системний каркас. Такий каркас є у кожної системи, тобто він є системним інваріантом.

Ця обставина є основою для виникнення і функціонування в системі так званої системної призми, яка на рисунку, що показано вище, зображається елементами 1-6. Суб'єкт пізнання ніби розміщує між собою і об'єктом системну призму, крізь яку і розглядає сам об'єкт. Процедура розгляду зводиться до виділення функціонально-морфологічного компонента і наповнення його конкретним предметним змістом. Після такого наповнення усіх функціонально-морфологічних компонентів, суб'єкт у своїй свідомості створить цілісний образ системи. Ця системна призма стала надійним засобом для вивчення різних об'єктів і різних сторін одного і того ж об'єкта як систем.

Як відомо, в основі будь-якого пізнання лежить взаємодія. Організовуючи різні взаємодії певного об'єкта з будь-якими іншими, а отже розглядаючи ці взаємодії як системи, суб'єкт пізнання буде розкривати все інші й інші його сторони, тобто буде виявляти все нові й нові властивості, ознаки, риси об'єкта вивчення. Ці положення приводять до думки про те, що системний підхід є не лише методологічним принципом чи методологічною установкою, але й конкретно-науковим методом наукового та навчального пізнання. Оволодіння методом системної призми істотно збагачує і розширює пізнавальні можливості ученого та школяра чи студента. При вивченні наступних тем дидактики ми будемо часто використовувати системну призму, тому читачі будуть мати можливість переконатися у пізнавальній силі цього методу.